Деталі

Категорія: Uncategorised

автори: Кивлюк О. П., Хлонь О. М.

 Актуальність теми дослідження. Уява як психологічний ресурс управлінського впливу набуває ключового значення в контексті трансформаційних процесів українського суспільства, забезпечуючи баланс між креативністю та етичним лідерством.

Постановка проблеми: Дослідження підтверджує потенціал уяви для формування правосвідомого керівника, здатного інтегрувати креативні задуми та гіпотетичні сценарії в реальні процеси без порушення стабільності керованого соціуму та не ставлячи під сумнів легітимність влади. ​

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дану проблематику розглядали відомі українські вчені: А. Луцький, В. Носков, А. Кальянов, О. Єфросиніна, О. Юрков та інші. Серед закордонних дослідників ми виділяємо: В. М. Басса та Б. Дж. Аволіо, А. Бандуру, В. Х. Врума, Дж. Роулз,  Л. Кольберга.

Постановка завдання. Метою дослідження стало опрацювання потенціалу уяви для посилення управлінського впливу в рамках етичного лідерства та діяльності правосвідомого керівника.

Виклад основного матеріалу. В діяльнісному контексті особистість часто має бути не просто виконавцем чітких інструкцій та правил, але в ряді випадків проявляти креативність та неординарність, заважаючи на те, що стандартні інструкції та правила в кризових умовах можуть втрачати свою актуальність. Важливим є недопущення процесів застою та ригідності, що вимагатимуть від управлінської ланки пошуку нових підходів, не порушуючи при цьому базових засад функціонування існуючої спільності. Трансформаційне лідерство дозволяє будувати лідерської вертикалі – команду управлінської еліти, яка б могла задавати загальне спрямування розвитку соціуму та підтримувати його стабільність у момент криз та викликів. Ризики та обмеження, використання уяви також мають бути враховані управлінською командою. На етапі декларації гіпотетичних ідей та ідеалів важлива думка не лише окремого індивіда, але і всієї команди, яка може надати об’єктивну критику існуючої ідеї, доповнивши її необхідними елементами, які не були враховані на етапі проектування чи первинної побудови моделі.

Висновки Уява є важливим елементом управлінського процесу, що здійснюється з метою збереження прогресу, процвітання та досягнення цілей істинно правової держави. Даний психологічний процес може виступати потужним каталізатором управлінського впливу та розвитку правосвідомого керівництва за умови відповідного управління ризиками та дотримання етичних та правових норм

Ключові слова: уява, управлінський вплив, особистість керівника, правосвідомість, теоретико-методологічний потенціал

Список використаних джерел:

1. Кузнєцов, МА, Заїка, ЄВ 2013, Психологія уяви. Навчально-методичний посібник, Харків : ХНПУ, 151 с.
2. Луцький, АІ 2014, ‘Правосвідомість юриста як суб’єктивне відображення чинної правової ідеології’, Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ, № 2, c. 50-60.
3. Луцький, ІМ, Луцький, АІ & Каленюк, ОМ 2009, ‘Актуальні проблеми організаційно-правових засад управління у складних адміністративних системах на практиці європейського досвіду та України’, Економіка та держава, (3), c. 69-71.
4. Носков, В, Кальянов, А & Єфросиніна, О 2005, ‘Правосвідомість у соціально-політичному розвитку людини’, Правова культура, № 5, c. 125–133.
5. Прищак, МД & Лесько, ОЙ 2016, Психологія управління в організації. Навчальний посібник, Вінниця, 150 с.
6. Юрков, ОС 2017, Психологія управління: курс лекцій для студентів денної і заочної форм навчання напряму підготовки 6.030103 “Практична психологія”. Мукачево : МДУ. 179 с.
7. Bandura, A 1997, Self-Efficacy: The Exercise of Control, New York : Freeman, p. 77-115.
8. Bass, BM & Avolio, BJ 1994, ‘Improving Organizational Effectiveness through Transformational Leadership’, Sage Publications, p. 3-15
9. Baynes, K 2020, The Habermas/Rawls debate. Contemporary Political Theory. Available from : <https://doi.org/10.1057/S41296-020-00418-0>. [27 November 2025].
10. Burns, JM 1978, Leadership, Harper & Row, p. 20-25.
11. Deflem, M 2013, ‘The Legal Theory of Jürgen Habermas’, in Law and Social Theory, Second Edition, edited by Reza Banakar and Max Travers. Oxford, UK: Hart Publishing, pp. 70-95. Available from : <https://deflem.blogspot.com/2013/09/habermaslegaltheory.html>. [27 November 2025].
12. Finlayson, JG 2019, The Habermas-Rawls debate, Columbia University Press.
13. Fullan, M 2001, Leading in a Culture of Change, Jossey-Bass, p. 45-67.
14. Four I's of Transformational Leadership (n. d.). Available from : <https://www.businessballs.com/leadership-styles/four-is-transformational-leadership/>. [27 November 2025].
15. Freeman, RE 1984, Strategic Management: A Stakeholder Approach, Pitman, p. 46-89.
16. Habermas, J 1984, ‘The Theory of Communicative Action’, Beacon Press, 1, p. 287-337.
17. Habermas, J 1995, ‘Reconciliation through the public use of reason: Remarks on John Rawls's political liberalism’, The Journal of Philosophy, 92(3), pp. 109–131.
18. Habermas, J 1996, Between facts and norms: Contributions to a discourse theory of law and democracy (W. Rehg, Trans.). MIT Press. (Original work published 1992).
19. Habermas, J 1996, ‘“Vernünftig” versus “wahr” ‑ oder die Moral der Weltbilder‘, in Die Einbeziehung des Anderen. Studien zur politischen Theorie, Frankfurt a.M., Suhrkamp, pp. 95- 127.
20. Kohlberg, L 1981, Essays on Moral Development, Harper & Row, Vol. 1, pp. 12-409.
21. Northouse, PG 2018, Leadership: Theory and Practice, Sage, 8th ed., p. 367-389.
22. Rawls, J 1971, A Theory of Justice, Harvard UP, p. 136-142.
23. Rawls, J 1993, Political Liberalism, Columbia University Press.
24. Rawls, J 1995, ‘Political Liberalism: Reply to Habermas’, The Journal of Philosophy, Mar., , Vol. 92, No. 3 (Mar., 1995), pp. 132-180.
25. Seligman, MEP 2011, Flourish, Free Press, p. 24-56.
26. Vroom, VH 1964, Work and Motivation, Wiley, p. 17-45.

Деталі

Категорія: Uncategorised

автор: Куцепал С. В. 

Актуальність теми дослідження. Вже чотири роки українське суспільство живе у парадигмі “тут і зараз”, усвідомлюючи важливість кожної хвилини буття, відмовившись від планування відпочинку на рік наперед, раннього бронювання готелей та квитків на літак, а інтерес до глобальних економічних та політичних прогнозів на найближчі десятиліття змінився постійним моніторингом наявності/відсутності повітряних тривог та актуальними графіками відключення світла. Проте, перший досвід життя “тут і зараз” ‑ це 2020 рік, коли відбулася зміна світоглядних та аксіологічних парадигм, сформувалися нові моделі поведінки як людства загалом, так і окремого індивіда. Людство, починаючи з другої половини минулого століття, тішилося ілюзію всемогутності технологій, і, відповідно, могутності людини, яка здатна скористатися тими безмежними можливостями, які гарантує їй технічний прогрес. Ця ейфорія самовпевненості раптово скінчилася на початку 2020 року, коли людство усвідомило загрозу пандемії і стало зрозуміло, що ані техніка, ані статки, ані соціальний статус не можуть гарантувати безпеку. Привабливий образ людини-номада, що прагне постійних змін свого місцеперебування, виплеканий та розтиражований філософією постмодерну, у пандемійно-карантинній реальності 2020 року трансформується у діджиталізованого номада, простором існування та діяльності якого стає Інтернет. Цей досвід карантинних обмежень, “уроки” проживання (виживання) за часів пандемії, українське суспільство використовує і у воєнних реаліях 2022-2026 років, тому репрезентована розвідка є важливою та актуальною.

Постановка проблеми. Пандемія COVID-19 актуалізувала низку не лише медичних, а й соціальних та екзістенційних проблем, вирішення яких збагатило людство безцінним досвідом, навчило новим моделям співжиття та комунікації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика пандемії, соціального дистанціювання, соціальних, психологічних, економічних наслідків пандемії та локдаунів вимагає комплексного та виваженого підходу, урахування досягнень представників медичної, психологічної, соціокультурної, філософської, правової сфери. Проблематика пандемії загалом та Covid-19 зокрема, її соціальні, психологічні та світоглядні наслідки репрезентована у розвідках таких вчених: Д. Афанасьєв, І. Дзямко, С. Чінчевий [1]; О. Дейнеко [3]; В. Кулик [9]; В. Луканова [4]; Г. Нівня [5]; Г. Чепурко [7]; C. S. Martarelli, W. Wolff [10]; M. Jakovljevic, S. Bjedov, N. Jaksic, I  Jakovljevic [8]. Проте варто проаналізувати та оцінити дослідження світоглядних трансформацій особистості, яка потрапляє в рамки карантинних обмежень, досвід життя та навчання у дистанційному форматі.

Постановка завдання. Мета дослідження полягає у визначенні соціальної цінності досвіду проживання карантинних обмежень.

Виклад основного матеріалу. Для запобігання розповсюдженню пандемії в багатьох країнах була введена система різноманітних режимно-обмежувальних заходів, починаючи від ізоляції та самоізоляції і до різноманітних дистанційних новацій, що змушувало адаптуватися до нових форм буття та комунікації.Одним з суттєвих наслідків пандемії COVID-19, став перехід роботи та навчання у дистанційний режим. Навчання офлайн стрімко змістилося у дистанційний формат, трансформувалося у навчання з використанням гаджетів та інформаційно-комп’ютерних технологій, наслідком чого стала зміна навчальних програм та модернізація методики викладання, розробка онлайн версій навчальних модулів, перетворення традиційних лекцій та семінарів та вебінари (інформаційно-комунікаційну технологію навчання, яка передбачає проведення інтерактивних дистанційних занять у синхронному віртуальному класі) та вебсемінари. Пандемія 2020 змусила людство по-новому сприйняти професію лікаря, медика, зрозуміти соціальну роль тих, хто кожного дня рятує життя інших іноді навіть ціною власного. У період карантинних обмежень величезну роль відігравали засоби масової інформації, адже людина була змушена більше часу проводити біля телевізора або у соціальних мережах, постійно перебувати у стані “інформаційного пресінгу”. Від “тональності” меседжів, які створюють та репрезентують засоби масової інформації, залежить психологічний клімат суспільства. Домінування лише негативного контенту новин сприяє поглибленню стану тривоги та невизначеності, загрожує розвитком депресивних настроїв суспільства та прагненню знайти і покарати винних у розповсюдженні хвороби, тоді як обнадійливі новини сприяють зменшенню соціальної напруги.

Висновки. Перемогти страшний вірус людство змогло завдяки об’єднанню, усвідомленню того, що без глобальної солідарності, емпатії, співробітництва та єдності на усіх рівнях, людство отримає поразку у боротьбі з пандемією, стане її жертвою. Тому одним із основних “уроків” 2020 року має стати усвідомлення необхідності об’єднання зусиль держав та народів, оскільки надія на те, що закриті кордони можуть вберегти від розповсюдження хвороби виявилася марною, те ж саме стосується і військової ситуації, оскільки перемогти агресора можна лише спільними зусиллями.

Ключові слова: пандемія, COVID-19, суспільство, карантинні обмеження, дистанційна освіта, ізоляція, самоізоляція.

Список використаної літератури:

1. Афанасьєв, Д, Дзямко, І & Чінчевий, С 2025, ‘Соціальні мережі у періоди соціальної кризи: війна, пандемія, революція’, Актуальні проблеми філософії та соціології, № 55, c.199-203.
2. Горінов, П & Драпушко, Р 2022, Волонтерська діяльність в Україні: соціально-правове дослідження. Монографія, Київ : Державний інститут сімейної та молодіжної політики, 240с.
3. Дейнеко, О 2021, ‘“Бути разом” в умовах пандемії: виклики соціальній згуртованості сучасного українського суспільства’, Український соціологічний журнал, Вип.25, c.37-46.
4. Луканова, В 2018, ‘Пандемія як антисистема: аналіз конститутивних аспектів’, Грані, Т. 21, № 11, c. 86–93.
5. Нівня, Г 2021, ‘Людина і суспільство перед лицем світової пандемії’, Перспективи, № 2, c.86-94.
6. Свириденко, Д 2025, ‘Волонтерство як форма соціальної активності особистості: філософський дискурс’, Освітній дискурс : збірник наукових праць, № 52 (1-2), c. 30-36.
7. Чепурко, Г 2021, ‘Пандемія COVID-19: виклики та загрози у соціальній сфері’, Соцiологiя: теорiя, методи, маркетинг, № 2, c. 94–104.
8. Jakovljevic, M, Bjedov, S, Jaksic, N & Jakovljevic, I 2020, ‘COVID-19 Pandemia and public and global mental health from the perspective of global health security’, Psychiatria Danubina, Vol. 32, No. 1, pp 6-14.
9. Kulyk, V 2021, ‘Digital Platforms in the Time of Pandemic: Ukrainian Society in the COVID-19 Crisis’, Sociology of Health and Illness, vol. 43, no. 3, pp.512–529.
10. Martarelli, CS & Wolff, W 2020, ‘Too bored to bother? Boredom as a potential threat to the efficacy of pandemic containment measures’, Humanities and Social Sciences Communications, Vol. 7(28).

Деталі

Категорія: Uncategorised

автор: Терепищий С. О.

 Актуальність теми дослідження. У статті здійснено феноменологічний аналіз цифрової самотності як специфічної форми переживання ізоляції в умовах алгоритмічної гіперприсутності та воєнної реальності. Розкрито парадокс “цифрової ізольованості”, за якого зростання кількості віртуальних контактів супроводжується ерозією глибини міжособистісної взаємодії. Проаналізовано механізми висхідного соціального порівняння, феномен FOMO та витіснення тілесно-емоційної комунікації цифровими практиками. Особливу увагу приділено розрізненню активних і пасивних патернів онлайн-взаємодії та їхньому впливу на структуру суб’єктивного досвіду самотності. На основі аналізу сучасних емпіричних досліджень обґрунтовано потенціал практик цифрової гігієни як засобу відновлення екзистенційної та соціальної інтегрованості особистості. Трансформація комунікативного простору призвела до амбівалентного впливу соціальних мереж на особистість. Згідно з даними ВООЗ, самотність набуває ознак епідемії, особливо серед найбільш технічно інтегрованого покоління (Gen Z). Актуальність дослідження посилюється необхідністю верифікації впливу алгоритмів та механізмів онлайн-валідації на самосприйняття, особливо в умовах війни в Україні, коли соцмережі стають основним засобом контакту, але можуть консервувати стан відчуження.

Постановка проблеми. Проблема полягає у суперечності між технологічною доступністю комунікації та психологічною нездатністю індивіда встановити глибокий емоційний контакт. Соціальні мережі створюють “слабкі зв’язки”, що не забезпечують підтримки. Потребує вирішення питання причинно-наслідкового зв’язку: чи мережі провокують самотність, чи стають прихистком для вже самотніх людей. Також важливим є розрізнення впливу різних патернів користувацької активності на ґенезу почуття самотності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Фундаментальні праці М. Кастельса та Ш. Теркл (“Самі разом”) вказують на ілюзію компанії, яку дають технології. Емпіричні дослідження (Primack, Hunt) демонструють кореляцію між часом у мережі та соціальною ізоляцією. Вітчизняні науковці (О. Блинова, Л. Карамушка) фокусуються на кіберзалежності, проте аспект диференціації активності (пасивний скролінг проти діалогу) залишається недостатньо вивченим.

Постановка завдання. Метою є аналіз соціально-психологічних чинників, що перетворюють використання соцмереж на фактор ризику виникнення самотності. Завдання включають розкриття ролі соціального порівняння, впливу пасивного споживання контенту та визначення ролі синдрому FOMO.

Виклад основного матеріалу дослідження. Центральним механізмом, що провокує самотність, визначено теорію соціального порівняння. Користувачі порівнюють свій реальний побут з “ідеалізованими” профілями інших, що формує відчуття неповноцінності. Критично важливим є розрізнення типів активності: активне використання (комунікація) може знижувати самотність, тоді як пасивне (скролінг/lurking) споживає когнітивний ресурс і посилює відчуженість. Проаналізовано феномен FOMO (страх втрачених можливостей) та фаббінг, які руйнують якість офлайн-стосунків та заганяють користувача у дофамінову петлю тривожності. Гіпотеза заміщення підтверджує, що час онлайн витісняє живе спілкування, позбавляючи комунікацію невербальної складової. Розглянуто результати експериментів (The Happiness Research Institute, Пенсильванський університет), які доводять, що обмеження використання соцмереж (цифровий детокс або ліміт до 30 хв на день) достовірно знижує рівень депресії та самотності, сприяючи поверненню до реальних соціальних контактів.

Висновки. Соціальні мережі трансформують архітектуру стосунків. Кореляція між їх використанням та самотністю залежить від якості взаємодії: пасивне споживання є ключовим предиктором ізоляції. Феномени FOMO та фаббінг виступають каталізаторами відчуження. Перспективи подальших розвідок полягають у вивченні специфіки цифрової самотності в умовах війни та розробці програм цифрової гігієни.

Ключові слова: соціальні мережі, самотність, цифрова самотність, соціальна ізоляція, соціальне порівняння, FOMO, пасивний скролінг, фаббінг, цифровий детокс, психічне здоров’я.

Список використаних джерел:

1. Bauman, Z 2000, Liquid Modernity. Cambridge: Polity Press.
2. Burke, M, Marlow, C & Lento, T 2010, ‘Social network activity and social well-being’, Proceedings of the SIGCHI Conference on Human Factors in Computing Systems, 1909–1912. Available from : <https://doi.org/10.1145/1753326.1753613>. [02 November 2025].
3. Hunt, MG, Marx, R, Lipson, C & Young, J 2018, ‘No More FOMO: Limiting Social Media Decreases Loneliness and Depression’, Journal of Social and Clinical Psychology, 37(10), 751–768.
4. Kross, E, Verduyn, P, Demiralp, E, Park, J, Lee, DS, Lin, N & Ybarra, O 2013, Facebook use predicts declines in subjective well-being in young adults. PLoS One, 8(8), e69841.
5. Primack, BA, Shensa, A, Sidani, JE, Whaite, EO, Lin, LY, Rosen, D & Miller, E 2017, ‘Social Media Use and Perceived Social Isolation Among Young Adults in the U.S.’, American Journal of Preventive Medicine, 53(1), 1–8.
6. Tromholt, M 2016, The Facebook Experiment: Quitting Facebook Leads to Higher Levels of Well-Being. Cyberpsychol Behav Soc Netw. Nov;19(11):661-666. doi: 10.1089/cyber.2016.0259. PMID: 27831756.
7. Turkle, S 2011, Alone Together: Why We Expect More from Technology and Less from Each Other, New York : Basic Books.
8. Twenge, JM 2017, iGen: Why Today’s Super-Connected Kids Are Growing Up Less Rebellious, More Tolerant, Less Happy--and Completely Unprepared for Adulthood, New York : Atria Books.
9. Блинова, ОЄ 2018, ‘Психологічні особливості самотності користувачів соціальних мереж’, Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Психологічні науки, 3, 15–21.
10. Гордієнко, ТП 2020, ‘Вплив соціальних мереж на психічне здоров’я молоді: аналіз феномену кіберсоціалізації’, Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія, 1(10), 45–52.

Деталі

Категорія: Uncategorised

---

---

автор: Крилова Світлана Анатоліївна, (https://orcid.org/0000-0002-5528-7438)

---

 Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що в ситуації війни людина відчуває невизначеність і невпевненість, відсутність захисту, порушення своїх прав. Важливою в такій ситуації є плідна уява і гуманістичне мислення та дія, що дає можливість людині створити й втілити в життя образ позитивного майбутнього. Коли ми створюємо щось плідне в уяві, гуманістично його осмислюємо і діємо, бажане стає реальним, в тому числі і в реалізації прав людини.

Постановка проблеми. В сучасному кризовому суспільстві важливою є низка питань. Що таке плідна уява? Як вона пов’язана з гуманістичним мисленням і дією, зокрема з реалізацією і захистом прав людини?

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблему уяви і її смислу піднімають М. Фічіно й Піко делла Мірандола. Д. Бруно вважає, що уява здатна відкривати нові світи, Д. Юм зазначає важливість уяви в процесі пізнання. Р. Декарт стверджує, що спочатку з’являється відчуття, а потім уява. І. Кант вводить поняття продуктивної уяви. Е. Гуссерль вказує на зв’язок уяви і свідомості. М. Шелер зазначає роль уяви у творенні цінностей. З. Фрейд підкреслює, що уява є виявом позасвідомого. Ж.-П. Сартр поєднує уяву і свободу людини. Сучасна українська дослідниця Г. Ільїна наголошує на тому, що уява є динамічним процесом.Щодо прав людини актуальними є думки Дж. Локка про природність і невід’ємність прав людини, Ш. Монтеск'є, який описує таку владу, яка захищає індивідуальні права людини. Ю. Габермас зазначає, що універсальні моральні цінності базуються на правах людини. Українські дослідники В. Бачинін, К. Жоль, Н. Манойло, С. Сливка, С. Максимов, П. Рабинович вивчають права людини в контексті міждисциплінарного підходу. Методологія метаантропології Н. Хамітова дозволяє усвідомити метаморфози уяви в екзистенціальних вимірах буття людини і визначити сутнісні риси плідної уяви, а методологія соціальної метаантропології, яку розвиває автор цієї статті, надає можливість осмислити застосування плідної уяви в соціальному бутті людини. На основі методології метаантропології, а також соціальної метаантропології ми можемо пов’язати плідну уяву з гуманістичним мисленням і дією та проаналізувати їх вплив на здійснення та захист прав людини.

Постановка завдання. Завданням даної статті є аналіз взаємозв’язку плідної уяви, гуманістичного мислення і дії з реалізацією прав людини.

Виклад основного матеріалу. Плідною можна вважати уяву, яка спрямована не лише на власне задоволення, а й на Іншого, служить не свавіллю, а посиленню свободи і любові – не лише своєї, а й Іншого. Плідна уява спрямовує людину створити гармонійний образ, який надалі переходить у гуманістичне мислення і через дію реалізуються у забезпеченні і захисті прав людини. Деструктивна уява, навпаки, спрямована на створення негативного образу, який породжує деструктивне мислення і призводить до порушення не лише прав людини, а й життя всього соціуму. Дається відповідь на питання, що є первинним: плідна уява чи гуманістичне мислення, яке спрямовує на позитивну дію, що означає реальність забезпечення прав людини.

Висновки. Результативний захист прав людини є наслідком плідної уяви, яка породжує гуманістичне мислення, що в свою чергу спрямовує на позитивну дію щодо захисту прав людини.

Ключові слова: уява, плідна уява, права людини, гуманістичне мислення, гуманістична дія, метаантропологія, соціальна метаантропологія, буденне буття людини, граничне буття людини, метаграничне буття людини, філософське кіномистецтво, розумний альтруїзм.

Список використаних джерел:

1. Дресвяннікова, НА 2025, ‘Роль уяви в гуманізації людського буття під час війни: методологічні координати метаантропології’, Людинознавчі студії: збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Серія “Філософія”, (51). С. 151-162.
2. Йолон, П 2002, ‘Уява’, Філософський енциклопедичний словник, Київ, Абрис. С. 660.
3. Крилова, СА 2022, Краса людини в життєвих практиках культури. Досвід соціальної та культурної метаантропології і андрогін-аналізу. Монографія, Видання 2-е, видання, виправлене і доповнене, Київ: КНТ,
4. Крилова, СА 2025, ‘Розумний альтруїзм: його природа і актуалізація засобами освіти’, Освітній дискурс : збірник наукових праць, Київ : ТОВ “Науково-інформаційне агентство “Наука-технології-інформація”, Випуск 53 (3-4).
5. Кримський, СБ 2002, ‘Мислення’, Філософський енциклопедичний словник, Київ, Абрис, с. 378.
6. Філософський енциклопедичний словник, 2002, Київ : Абрис, 506 с.
7. Філософія науки і культури: словник 2025, За редакцією Н. Хамітова. 2-е видання, виправлене і доповнене, Київ: ВАДЕКС. 486 с.
8. Хамітов, НВ 2023, Філософська антропологія: актуальні проблеми. Від теоретичного до практичного повороту, 5-е видання, виправлене і доповнене, Київ: КНТ, 405 c.
9. Хамітов, НВ & Крилова, СА 2024, ‘Філософське мистецтво як практична філософія: фактор світоглядної стійкості й альтруїзму: метаантропологічний аналіз’, СОФІЯ. Гуманітарно-релігієзнавчий вісник, № 2(24), с. 56-59.
10. Davidson, D 1980, Essays on Action and Events, Oxford : Clarendon Press, 1980.
11. Khamitov, N 2023, The War in Ukraine and the New Humanism: David versus Goliath. Meta-anthropology of history of 21st century, Sofia : Kibea, 124 p.
12. Ricoeur, P 1991, ‘Imagination in Discourse and in Action. From Text to Action: Essays’, In Hermeneutics II, translated by Kathleen Blamey and John B. Thompson. Evanston, IL. Northwestern University Press, London, 346 p.