Деталі

Категорія: Uncategorised

автор:

Пісчанська Юлія Вікторівна (https://orcid.org/0009-0001-1651-4028)

 Актуальність теми дослідження зумовлена пошуком нових музейних форм репрезентації, здатних передати досвід, що межує з “невимовним”. Окупація не лише змінює соціально-політичні умови існування, але й трансформує базові структури людського буття. Пережитий досвід окупації не можна звести до фактологічних описів подій або експонування матеріальних свідчень, оскільки він включає екзистенційні переживання страху, втрати, насильства, опору та виживання, які не завжди піддаються прямій об’єктивації.

Постановка проблеми. У цьому дослідженні увага зосереджується на тому, як музейна репрезентація здатна перетворювати “об’єкт окупації” назад у “суб’єкт історії”. Автор запрошує читача до роздумів над межами людськості, етикою споглядання чужого болю та роллю музейного простору як місця, де пам’ять долає забуття, а гідність протистоїть руйнації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичний фундамент дослідження базується на перетині декількох наукових напрямів: філософської антропології, memory studies (досліджень пам'яті) та сучасної музеології. Теоретичне підґрунтя для розуміння людини в екстремальних умовах (якою є окупація) створюють праці М. Гайдеґґера, М. Мерло-Понті, П. Рікера, К. Ясперса, зокрема, поняття “граничної ситуації” є ключовим для опису досвіду несвободи.

Постановка завдання. Метою статті є розкриття філософсько-антропологічних засад репрезентації окупаційного досвіду в сучасному музейному просторі, виявлення механізмів перетворення індивідуальної травми на суспільно значущий наратив.

Виклад основного матеріалу дослідження. Досвід окупації для нашого суспільства є не лише історичним фактом, але й живою реальністю, що ставить перед гуманітаристикою завдання не тільки документальної фіксації подій, а й глибокого осмислення досвіду окупації як складного багаторівневого процесу трансформації індивідуального досвіду у колективну пам'ять. У сучасних українських експозиціях (наприклад, проєкт “Україна – розп’яття”) це передається через відтворення тісних підвалів. Тут людина позбавлена приватності, світла й нормальної фізичної активності  Антропологічне звуження світу до розмірів бетонної коробки є ключовим образом, який музей транслює відвідувачу. Експозиції, що включають засоби катувань або предмети медичної допомоги в екстремальних умовах, апелюють до крихкості людського тіла. Це змушує відвідувача відчути фізичну солідарність із жертвою  

Висновки. Отже, музейна репрезентація досвіду війни та окупації – це складний багатовимірний процес, у якому поєднуються антропологічний, культурно-екзистенційний та етичний виміри трансформації індивідуального травматичного досвіду у форми колективної пам’яті, що забезпечує осмисленість буття людини у жахливих умовах виживання.

Ключові слова:  людина, війна, окупація, музейна репрезентація, культурна пам'ять, травма, екзистенційний досвід філософська антропологія.

 Список використаних джерел:

1. Адорно, Т 2002. Теорія естетики, пер. з нім. П. Таращук, Видавництво Соломії Павличко “Основи”, Київ, 518 с.
2. Арендт, Х 2005. Джерела тоталітаризму, пер. з англ. В. Верлока & Д. Горчаков, 2-ге вид., Дух і Літера, Київ, 584 с.
3. Ассман, А 2012. Простори спогаду. Форми та трансформації культурної пам’яті, пер. з нім. К. Дмитренко, Л. Доронічева & О. Юдін, Ніка-Центр, Київ, 440 с.
4. Барт, Р 2022. Camera lucida. Нотування фотографії, пер. з фр. О. Червоник, Видавництво Музею Харківської школи фотографії, Харків, 176 с.
5. Беньямін, В 2002. Вибране, пер. з нім. Ю. Рибачука & Н. Лозинської, Літопис, Львів, 214 с.
6. Гайдеґґер, М 1998. ‘Вечірня розмова в таборі для військовополонених’, Українські проблеми, № 1, с. 106–121.
7. Зонтаґ, С 2023. Спостереження за болем інших, пер. з англ. Я. Стріхи, ist publishing, Харків, 144 с.
8. Ключко, Ю 2025. ‘Комунікативні практики музеїв України в умовах форс-мажорних обставин (2019-2025 рр.)’, Питання культурології, № 46, с. 192–201, DOI: 10.31866/2410-1311.46.2025.348597.
9. Мерло-Понті, М 2001. Феноменологія сприйняття, пер. з фр., післямова та прим. О. Йосипенко & С. Йосипенко, Український Центр духовної культури, Київ, 552 с.
10. Національний музей історії України у Другій світовій війні Україна – розп’яття: каталог виставки, Мистецтво, Київ. Доступно : <https://warmuseum.kyiv.ua/exhibitions/diiuci/show/ukrayina-rozpiattia>. [10 Листопад 2025].
11. Рікер, П 2000. Сам як інший, пер. з фр. В. Андрушко & О. Сироцова, Дух і Літера, Київ, 458 с.
12. Франкл, В 2020. Людина в пошуках справжнього сенсу, пер. з англ. О. Замойської, Книжковий Клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”, Харків, 160 с.
13. Ясперс, К 2009. Психологія світоглядів, пер. з нім. О. Кислюка & Р. Осадчука, Юніверс, Київ, 464 с.
14. Ricoeur, P Memory, History, Forgetting. Translator by Kathleen Blamey and David Pellauer. University of Chicago Press, 624 p.
15. Young, JE The Texture of Memory: Holocaust Memorials and Meaning. New Haven ; London : Yale University Press, XVII, 398 p.

Деталі

Категорія: Uncategorised

автори:

Панченко Леся Миколаївна (https://orcid.org/0000-0001-8436-1206)

Петренко Володимир Костянтинович (https://orcid.org/0009-0008-6013-9748)

 Актуальність теми дослідження. Апріорна проблема пов’язана з тим, що інформаційний порядок денний не володіє статусом суб’єктності – він належить до категорії класичних об’єктів, якими на власний розсуд розпоряджаються повноцінні суб’єкти – в даному разі власники медіа-ресурсів, бенефіціари й, скажімо так, суспільно-політичні “куратори”. Ключове запитання в даному разі можна подати в такій модальності: чи завжди потреби й інтереси суб’єктів, які генерують той чи інший інформаційний порядок денний, тотожні національним інтересам країни і глибинним потребам суспільства?

Постановка проблеми. Інформаційний порядок денний не є нейтральним відображенням реальності, а часто формується під впливом власників медіаресурсів, політичних бенефіціарів та інших зацікавлених суб’єктів, інтереси яких не завжди збігаються з національними інтересами та реальними потребами суспільства. За таких умов виникає суперечність між суспільною потребою в достовірному, змістовно виваженому й стратегічно зорієнтованому інформаційному середовищі та фактичною практикою нав’язування пріоритетів, які можуть бути ситуативними, маніпулятивними або кон’юнктурними. Це актуалізує необхідність дослідження інформаційного порядку денного саме як фактора ефективності суспільства, а також виявлення умов, за яких його формування відповідатиме не вузькогруповим інтересам, а суспільному благу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні підвалини аналізу інформаційного середовища та його смислових деформацій простежуються у працях Ж. Бодріяра, який акцентував увагу на феномені імплозії смислу в засобах інформації, а також у роботах М. Фуко, Х. Арендт і М.-Р. Труйо, де висвітлено зв’язок між владою, контролем над наративами та виробництвом соціально значущих смислів. У сучасних дослідженнях Г. Бека, А. Беннетта, Е. Чарльтон-Кларк, А. Кулі, А. Дукальскіса, С. Рейсоглу, М. Шермера, М. Стейнбергера та Г. Саада аналізуються новітні форми пропаганди, інформаційного відволікання, кризи правди, авторитарного впливу та технологій контролю масової свідомості. В українському науковому дискурсі важливе значення мають праці В. Петренка, М. Михальченка та З. Самчука, у яких порушуються питання інформаційно-комунікативних тенденцій сучасності, спотворення соціальної реальності, некоректного сприйняття дійсності та деформації ієрархії суспільних пріоритетів. Разом із тим, попри значний обсяг напрацювань, проблема інформаційного порядку денного як чинника саме суспільної ефективності, особливо в контексті українських реалій, потребує подальшої систематизації та поглибленого осмислення.

Постановка завдання. Пріоритетом дослідницьких зусиль є аналіз і систематизація умов, які визначають ефективність інформаційного порядку денного не для окремих персон, корпоративних інтересів чи зацікавлених сторін, а для суспільства в цілому, для національних інтересів країни.

Виклад основного матеріалу. Той факт, що інформаційне середовище є необхідною і здебільшого достатньою передумовою матеріалізації таких атрибутів духовної сфери, як світоглядні пріоритети, ідеї та цінності, не підлягає сумніву. В епоху інформаційного суспільства цей факт набув самоочевидних, тривіальних і реалістичних ознак, адже саме інформаційна мобілізація масової свідомості робить ту чи іншу ідейну преференцію ледь не безальтернативною і практично приреченою на успіх у сенсі підтримки масовою свідомістю.

Висновки. Ефективність інформаційного порядку денного значною мірою визначається силою інформаційно-комунікативних впливів, які формують не лише поточний стан суспільства, а й його уявлення про майбутнє. Сучасні медіатехнології дедалі активніше використовують маніпулятивні механізми: нав’язування ілюзії свободи, клішування мислення, підміну справді важливих питань другорядними або штучно створеними проблемами. Унаслідок цього суспільна увага відволікається від стратегічно значущих викликів, а інформаційний простір починає працювати не на потреби людей, а на кон’юнктурний порядок денний. Саме тому першочергового значення набуває очищення інформаційного та соціокультурного простору від маніпулятивних практик, що потребує розвитку критичного мислення, філософської рефлексії, компаративного аналізу та суспільного діалогу на засадах деліберативної демократії.

Ключові слова: інформаційний порядок денний, епоха інформаційного суспільства, ефективність суспільства, світоглядні альтернативи, ідейна сфера, масова свідомість, соціокультурна зумовленість.

 Список використаних джерел:

1. Бодріяр, Ж 2004. ‘Імплозія смислу в засобах інформації’, в кн. Симулякри і симуляція; пер. з фр. В. Ховхун, Київ : Основи, 230с.
2. Михальченко, М & Самчук, З 1998. Україна доби межичасся. Блиск та убозтво куртизанів, Дрогобич : Видавнича фірма “Відродження”, 288 с.
3. Петренко, ВК 2024. ‘Інформаційно-комунікативні тенденції сучасності як фактор життєдіяльності суспільства’, Культурологічний альманах, (4), c.246–255.
4. Самчук, З 2023. ‘Перехрестя науково-освітніх альтернатив: монополія на прийняття рішень чи культивування компетентності?’, Філософія освіти. Philosophy of Education, 28 (2), c. 171–196. Доступно : <https://doi.org/10.31874/2309-1606-2022-28-2-10>. [12 Січень 2026].
5. Arendt, H The Origins of Totalitarianism, Harcourt, Brace, Jovanovich, 576р.
6. Beck, G Propaganda Wars: How the Global Elite Control What You See, Think, and Feel. Forefront Books. 272р.
7. Bennett, A 2025. Deepfakes: and the Right to Truth, Alan Bennett Publishing, 332 р.
8. Charlton-Clarke, E 2025. How Humanity Lost Its Focus: The Theory of Distractibilit, B0F6C7MWK8, 51 р.
9. Cooley, A & Dukalskis, A Dictating the Agenda: The Authoritarian Resurgence in World Politics, Oxford University Press, 312р.
10. Landemore, H 2026. Politics Without Politicians: The Case for Citizen Rule, Thesis, 314р.
11. Reisoglu, S 2024. Losing Social Intellect: The core reason behind the troubles in Free Market Economy and Democracy, B0CRLDSKP5, 211р.
12. Risman, B Political Control in the Courts: Dictatorship versus Democracy, B07KJQ5MR3, 210р.
13. Saad, G Suicidal Empathy: Dying to Be Kind, Broadside Books, 256р.
14. Shermer, M 2026. Truth: What It Is, How to Find It, and Why It Still Matters, Johns Hopkins University Press, 384 р.
15. Steinberger, M 2025. The Philosopher in the Valley: Alex Karp, Palantir, and the Rise of the Surveillance State, Avid Reader Press Simon & Schuster, 304р.
16. Trouillot, M.-R Silencing the Past (20th anniversary edition): Power and the Production of History, Beacon Press, 217р.

Деталі

Категорія: Uncategorised

автор:

Триняк Майя Вікторівна (https://orcid.org/0000-0003-4981-8535)

 Актуальність теми дослідження: Актуальність дослідження зумовлена тим, що досвід війни, переживаний сучасною людиною, спричиняє глибинні зміни у культурному, мовному та екзистенційному вимірах буття, що, своєю чергою, формує нові типи літературного письма та потребує філософського осмислення. В умовах, у яких перебуває українське суспільство, війна постає не лише як історична подія, а як спосіб конституювання мислення, пам’яті та саморефлексії індивіда. Сучасні українські та європейські філософи й письменники, репрезентуючи образи війни, відкривають можливість аналітичного осягнення травматичного досвіду, виявляючи специфіку людського існування у граничних станах і, водночас, формуючи нові мовні моделі його опису.

Постановка проблеми: У статті автор досліджує концептуальне осмислення літературних образів війни. Війна постає як специфічний репрезентативний опис травматичного досвіду, а час, яким апелює учасник воєнних процесів, зазнає руйнувань.

Аналіз останніх досліджень і публікацій: У літературі та філософії проблема, де висвітлюють образи війни у парадигмальних формах, розглядається у працях Поля Фассела, Майкла Ротберга, Кеті Карут, які мають екзистенційно-травматичний напрямок дослідження. Домінік ЛаКапра, який розрізняє переживання травми досвіду війни та осмислення даної проблематики, та Лінн Генлі вказують на літературне відтворення образів війни як спосіб дії пам'ятання.

Постановка завдання. Проаналізувати концепцію війни як онтологічного та просторового розриву; дослідити проблему мовчання та апофатичності у репрезентації воєнного досвіду; розкрити темпоральний вимір війни через поняття незавершеного часу; визначити етико-естетичні межі літературного відображення війни; здійснити герменевтичний аналіз сучасної української філософської прози (зокрема творчості Богдана Журавля та Євгена Герасименка).

Виклад основного матеріалу. У статті висвітлюється, що філософська проза, у конкретному випадку, літературний текст задає функцію просторового мислення, де травматичний досвід війни запроваджує нові форми мислення, адже літературні образи війни мають практичне відображення та застосування у літературній творчості сучасних українських письменників. Війна як гранична ситуація буття людини вносить деструктивні корективи у сприйняття категорій часу та суб'єктивного сприйняття світового простору, що має поняття екзистенційної пустки. Сучасна філософська проза здебільшого намагається відтворити образи війни через літературну творчість, адже дана проблематика немає бути дефіцитною у репрезентації воєнних образів.

Висновки. У даній роботі на підставі проведеного аналізу дослідження встановлено, що літературні образи війни у сучасній філософській прозі виходять за межі традиційної репрезентації подійності та набувають статусу онтологічного феномена. Літературні образи війни стають подією мислення, у якій поєднуються філософський аналіз і художня рефлексія, формуючи нову мову опису граничних станів людського буття та екзистенції людини.

Ключові слова: літературні образи війни, філософська проза, травматичний досвід, незавершений час, пам’ять, мова, екзистенція, суб’єкт, сучасна українська література, війна.

 Список використаних джерел:

1. Вільдштейн, Б Недовершений час. Київ: Дух і літера, 640 с.
2. Герасименко, Є Щоденники війни. Доступно : <https://surl.li/blwgoy>. [24 Листопад 2025].
3. Журавель, Б Букурія. Історія одного плавання. Київ: Віхола, 264 с.
4. Забужко, О 2020. Планета Полин: есеї. Київ: Комора, 320 с.
5. Забужко, О 2016. І знов я влізаю в танк. Київ: Комора, 416 с.
6. Зебальд, ВГ 2023. Повітряна війна і література. Харків, 160 с.
7. Култаєва, М 2015. Освіта і культура в контексті цивілізаційних змін: монографія. Харків: ХНПУ, 280 с.
8. Култаєва, М 2014. ‘Освітні стратегії Третього Рейху: ідеологічні засади та соціокультурні наслідки’, Філософія освіти, № 2 (15), c. 45–56.
9. Слотердайк, П 2015. Терор з повітря, Київ: Дух і Літера, 120 с.

Деталі

Категорія: Uncategorised

автор:

Куцепал Світлана Вікторівна (https://orcid.org/0000-0002-5528-7438)

 Актуальність теми дослідження. Пандемія COVID-19 хоча й здається вже далекою і поступається перед страшною реальністю повномасштабного вторгнення, проте саме карантинні обмеження пандемійного періоду актуалізували значу кількість соціальних проблем, зокрема й проблеми дистанційного навчання. Перехід на дистанційну форму навчання загострив проблеми порушення принципів академічної доброчесності з боку здобувачів освіти – масове використання технологій та можливостей штучного інтелекту (ChatGPT, Compose AI, Gemini, Search Microsoft Copilot, Adobe Podcast) в освітньому процесі та освітньо-науковій діяльності, академічне шахрайство: недобросовісне запозичення, привласнення і використання чужих ідей та тверджень,  плагіат, порушення конфіденційності.

Постановка проблеми. Інститут освіти в реаліях цифрового суспільства змушений реагувати на низку викликів в освітньому процесі та освітньо-науковій діяльності, зокрема, проблеми здійснення контролю за навчальними досягненнями здобувачів вищої освіти та відповідно дотримання ними принципів академічної доброчесності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика академічної доброчесності, принципів на норм її дотримання в умовах дистанційного навчання як наслідку пандемії досліджується науковцями педагогічної, соціокультурної, філософської, правової сфери.

Питання дистанційної освіти та академічної доброчесності розглядається в роботах таких дослідників: О. В. Галкін [3], Н. В. Камардаш [2], К. К. Коваленко [7], О. М. Маковей, Р. Г. Маковей [8], Д. Андрес, М. Моріц, В. Остріхер (D. Andres, M. Moritz, W. Oestreicher) [4], Р. Дж. Фендлер, Дж. М. Годбі (R. J. Fendler, J. M. Godbey) [5]. 

Незважаючи на велику кількість досліджень феномену дистанційної освіти,  проблематики та  принципів академічної доброчесності, використання  технологій штучного інтелекту та його впливу на освітній процес, зазначена проблематика викликає жвавий інтерес як у вітчизняному, так і у західному науковому дискурсі.   

Постановка завдання. Мета статті – здійснити дослідження проблематики академічої доброчесністі у вітчизняному освітньому середовищі в умовах дистанційного навчання та масового використання технологій та можливостей штучного інтелекту в період пандемії COVID-19.

 Виклад основного матеріалу. ХХІ століття – це століття цифрових проривів та цифрових технологій, що детермінують суттєві трансформації в усіх соціальних інституціях, у свідомості та світоглядних установках особистості. Поява та стрімкий розвиток технологій штучного інтелекту також суттєво урізноманітнили  специфіку функціонування цифрового суспільства.

Зміни стосуються і сфери освіти, оскільки внаслідок пандемії та локдаунів, а в українських реаліях ще й повномасштабної агресії,  навчання офлайн стрімко змістилося у дистанційний формат, трансформувалося у навчання з використанням гаджетів та інформаційно-комп’ютерних технологій, наслідком чого стала зміна навчальних програм та модернізація методики викладання, розробка онлайн версій навчальних модулів, перетворення традиційних лекцій та семінарів та вебінари (інформаційно-комунікаційну технологію навчання, яка передбачає проведення інтерактивних дистанційних занять у синхронному віртуальному класі) та вебсемінари.

Онлайн навчання стає можливим завдяки розробці та розповсюдження програм для віддаленого спілкування та обміну даними, найбільш задіяними серед яких у освітньому загалі України є: Zoom, Google Meet та Google Classroom, Microsoft Teams.

Стає очевидним фактом, що онлайн навчання надзвичайно перспективне, воно позбавляє учасників освітнього процесу просторового континууму, оскільки стає можливим включення в освітню комунікацію з будь-якої країни, єдина умова – наявність гаджетів та інтернету, а можливість зробити запис заняття дозволяє переглянути його у зручний час. Проте, дистанційне навчання суттєво загострює проблеми здійснення контролю за навчальними досягненнями здобувачів вищої освіти та відповідно дотримання ними принципів академічної доброчесності.

Згідно  Закону України “Про освіту”, академічна доброчесність – це  сукупність етичних принципів та визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень. Засобами та принципами, які мають забезпечити академічну доброчесність, законодавцем визнаються адекватність та добросовісність оформлення посилань у наукових текстах, дотримання законодавства про авторське право й суміжні права, надання достовірної інформації та об’єктивність оцінювання результатів навчання. 

Період карантинних обмежень утвердив дистанційну освіту як відповідь необхідності соціального дистанціювання, проте в українських реаліях дистанційна освіта продовжує займати чинне місце. Однією з умов  якісного нового рівня дистанційної освіти є усвідомлення необхідності дотримання принципів академічної доброчинності.

Висновки. Дистанційна освіта утвердилася у вітчизняному освітньому просторі в період пандемії COVID-19. Одним із наслідків переходу на дистанційну освіту стало збільшення порушення принципів академічної доброчесності з боку здобувачів освіти.

Якщо спочатку дистанційне навчання сприймалося як вимушена реакція на суспільні виклики, пов’язані з пандемією COVID-19, а потім повномасштабної агресії, то зараз дистанційна освіта стає повноправною формою організації навчального процесу, що має як переваги, так і недоліки, серед яких виокремлюється проблематика академічної доброчесності та використання інструментарію штучного інтелекту  (Chat GPT, Compose AI, Gemini, Search Microsoft Copilot, Adobe Podcast) в освітньо-науковому процесі. 

Дотримання принципів академічної доброчесності, розуміння відповідальності за їх порушення має стати гарантією свідомого ставлення до використання інструментарію штучного інтелекту в освітньо-науковому процесі.

Ключові слова: академічна доброчесність, дистанційне навчання, вебінарорієнтовані платформи, пандемія COVID-19, інформаційні технології, штучний інтелект.

 Список використаної літератури:

1. Castells, M, 2020. The Rise of the Network Society (The Information Age: Economy, Society and Culture, Volume 1), Vol 1. 2nd Edition with a New Preface, Oxford: Wiley Blackwell Publ, 594 p.
2. Камардаш, НВ 2020. ‘Філософська рефлексія освітніх тенденцій метамодерну’, Гуманітарний корпус: збірник наукових статей з актуальних проблем філософії, культурології, психології, педагогіки та історії. Вип. 36, c.40-42.
3. Галкін, ОВ 2022. ‘Ефективні механізми контролю за дотриманням норм академічної доброчесності в умовах дистанційного навчання’. Молодий вчений, № 5(105), c.98–
4. Andres, D, Moritz, M & Oestreicher, W ‘Gute Begleitung wissenschaftlicher Arbeiten als Ansatz zur Prävention akademischen Fehlverhaltens’, Information-Wissenschaft Und Praxis. 65 (1). s. 3–8. DOI: 10.1515/iwp2014-0002.
5. Fendler, RJ & Godbey, JM 2016. ‘Cheaters should never win: Eliminating the benefits of cheating’. Journal of Academic Ethics. № 14 (1), p. 71–85. DOI: 10.1007/s10805-015-9240-8.
6. Закон України “Про освіту” 2017, Документ № 2145-VIII, Відомості Верховної Ради (ВВР), № 38-39, ст. 380. Доступно: <http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2145-19>. [18 Грудень 2025].
7. Коваленко, К 2024. ‘Чесність, доброчесність, академічна доброчесність: співвідношення понять у науковому та законодавчому дискурсі’, Актуальнi питання гуманiтарних наук, Вип. 76, том 1, c.283-288.
8. Маковей, ОМ & Маковей, РГ 2022. ‘Модернізація навчального процесу за принципом академічної доброчесності: проблеми та ризики’, Інноваційна педагогіка, Вип.54, Т.2, c. 18-23.