Теоретико-методологічний потенціал уяви в діяльності правосвідомого керівника під час здійснення управлінського впливу

автори: Кивлюк О. П., Хлонь О. М.

 Актуальність теми дослідження. Уява як психологічний ресурс управлінського впливу набуває ключового значення в контексті трансформаційних процесів українського суспільства, забезпечуючи баланс між креативністю та етичним лідерством.

Постановка проблеми: Дослідження підтверджує потенціал уяви для формування правосвідомого керівника, здатного інтегрувати креативні задуми та гіпотетичні сценарії в реальні процеси без порушення стабільності керованого соціуму та не ставлячи під сумнів легітимність влади. ​

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дану проблематику розглядали відомі українські вчені: А. Луцький, В. Носков, А. Кальянов, О. Єфросиніна, О. Юрков та інші. Серед закордонних дослідників ми виділяємо: В. М. Басса та Б. Дж. Аволіо, А. Бандуру, В. Х. Врума, Дж. Роулз,  Л. Кольберга.

Постановка завдання. Метою дослідження стало опрацювання потенціалу уяви для посилення управлінського впливу в рамках етичного лідерства та діяльності правосвідомого керівника.

Виклад основного матеріалу. В діяльнісному контексті особистість часто має бути не просто виконавцем чітких інструкцій та правил, але в ряді випадків проявляти креативність та неординарність, заважаючи на те, що стандартні інструкції та правила в кризових умовах можуть втрачати свою актуальність. Важливим є недопущення процесів застою та ригідності, що вимагатимуть від управлінської ланки пошуку нових підходів, не порушуючи при цьому базових засад функціонування існуючої спільності. Трансформаційне лідерство дозволяє будувати лідерської вертикалі – команду управлінської еліти, яка б могла задавати загальне спрямування розвитку соціуму та підтримувати його стабільність у момент криз та викликів. Ризики та обмеження, використання уяви також мають бути враховані управлінською командою. На етапі декларації гіпотетичних ідей та ідеалів важлива думка не лише окремого індивіда, але і всієї команди, яка може надати об’єктивну критику існуючої ідеї, доповнивши її необхідними елементами, які не були враховані на етапі проектування чи первинної побудови моделі.

Висновки Уява є важливим елементом управлінського процесу, що здійснюється з метою збереження прогресу, процвітання та досягнення цілей істинно правової держави. Даний психологічний процес може виступати потужним каталізатором управлінського впливу та розвитку правосвідомого керівництва за умови відповідного управління ризиками та дотримання етичних та правових норм

Ключові слова: уява, управлінський вплив, особистість керівника, правосвідомість, теоретико-методологічний потенціал

Список використаних джерел:

  1. Кузнєцов, МА, Заїка, ЄВ 2013, Психологія уяви. Навчально-методичний посібник, Харків : ХНПУ, 151 с.
  2. Луцький, АІ 2014, ‘Правосвідомість юриста як суб’єктивне відображення чинної правової ідеології’, Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ, № 2, c. 50-60.
  3. Луцький, ІМ, Луцький, АІ & Каленюк, ОМ 2009, ‘Актуальні проблеми організаційно-правових засад управління у складних адміністративних системах на практиці європейського досвіду та України’, Економіка та держава, (3), c. 69-71.
  4. Носков, В, Кальянов, А & Єфросиніна, О 2005, ‘Правосвідомість у соціально-політичному розвитку людини’, Правова культура, № 5, c. 125–133.
  5. Прищак, МД & Лесько, ОЙ 2016, Психологія управління в організації. Навчальний посібник, Вінниця, 150 с.
  6. Юрков, ОС 2017, Психологія управління: курс лекцій для студентів денної і заочної форм навчання напряму підготовки 6.030103 “Практична психологія”. Мукачево : МДУ. 179 с.
  7. Bandura, A 1997, Self-Efficacy: The Exercise of Control, New York : Freeman, p. 77-115.
  8. Bass, BM & Avolio, BJ 1994, ‘Improving Organizational Effectiveness through Transformational Leadership’, Sage Publications, p. 3-15
  9. Baynes, K 2020, The Habermas/Rawls debate. Contemporary Political Theory. Available from : <https://doi.org/10.1057/S41296-020-00418-0>. [27 November 2025].
  10. Burns, JM 1978, Leadership, Harper & Row, p. 20-25.
  11. Deflem, M 2013, ‘The Legal Theory of Jürgen Habermas’, in Law and Social Theory, Second Edition, edited by Reza Banakar and Max Travers. Oxford, UK: Hart Publishing, pp. 70-95. Available from : <https://deflem.blogspot.com/2013/09/habermaslegaltheory.html>. [27 November 2025].
  12. Finlayson, JG 2019, The Habermas-Rawls debate, Columbia University Press.
  13. Fullan, M 2001, Leading in a Culture of Change, Jossey-Bass, p. 45-67.
  14. Four I's of Transformational Leadership (n. d.). Available from : <https://www.businessballs.com/leadership-styles/four-is-transformational-leadership/>. [27 November 2025].
  15. Freeman, RE 1984, Strategic Management: A Stakeholder Approach, Pitman, p. 46-89.
  16. Habermas, J 1984, ‘The Theory of Communicative Action’, Beacon Press, 1, p. 287-337.
  17. Habermas, J 1995, ‘Reconciliation through the public use of reason: Remarks on John Rawls's political liberalism’, The Journal of Philosophy, 92(3), pp. 109–131.
  18. Habermas, J 1996, Between facts and norms: Contributions to a discourse theory of law and democracy (W. Rehg, Trans.). MIT Press. (Original work published 1992).
  19. Habermas, J 1996, ‘“Vernünftig” versus “wahr” ‑ oder die Moral der Weltbilder‘, in Die Einbeziehung des Anderen. Studien zur politischen Theorie, Frankfurt a.M., Suhrkamp, pp. 95- 127.
  20. Kohlberg, L 1981, Essays on Moral Development, Harper & Row, Vol. 1, pp. 12-409.
  21. Northouse, PG 2018, Leadership: Theory and Practice, Sage, 8th ed., p. 367-389.
  22. Rawls, J 1971, A Theory of Justice, Harvard UP, p. 136-142.
  23. Rawls, J 1993, Political Liberalism, Columbia University Press.
  24. Rawls, J 1995, ‘Political Liberalism: Reply to Habermas’, The Journal of Philosophy, Mar., , Vol. 92, No. 3 (Mar., 1995), pp. 132-180.
  25. Seligman, MEP 2011, Flourish, Free Press, p. 24-56.
  26. Vroom, VH 1964, Work and Motivation, Wiley, p. 17-45.

 P1