Деталі

Категорія: Uncategorised

автор: Борисьонок М. О.

 Актуальність теми дослідження. Актуальність нашого дослідження зумовлена бурхливими змінами в освітньому середовищі під впливом процесу цифровізації. Вимоги до сучасного вчителя початкових класів змінюють форми та методи фахової підготовки майбутнього педагога. В умовах сьогодення цифрова компетентність вчителя стає базовою умовою для забезпечення якісного освітнього процесу. Тому, традиційні методики підготовки майбутнього вчителя початкових класів втрачають свою ефективність, що вимагає від закладів вищої освіти оперативного пошуку та впровадження інноваційних форм взаємодії. Необхідність інтеграції різних видів цифрових освітніх технологій (ЦОТ) у фахову підготовку майбутніх учителів початкових класів є одним із пріоритетних завдань сучасної педагогічної науки.

Постановка проблеми. Проблема підготовки майбутніх учителів початкової школи полягає у наявному протиріччі між бурхливим розвитком цифрових освітніх технологій (включаючи АІ-інструменти) та недостатнім рівнем їх інтеграції в освітній процес закладу вищої освіти. Більшість студентів використовують технічні засоби (ноутбук, смартфон, планшет тощо) з метою автоматизації рутинних дій, а не для творчого використання їх у навчальному середовищі. Тому, виникає гостра проблема в інтеграції найбільш доцільних груп цифрових освітніх технологій у фахову підготовку майбутнього вчителя початкової школи для забезпечення переходу від пасивного споживання контенту до створення активного та інноваційного освітнього простору.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Науково значимими є дослідження, де розглядаються теоретичні, методичні та практичні аспекти особливостей використання цифрових освітніх технологій у фаховій підготовці майбутнього вчителя: трансформація інноваційних технологій на основі принципів цифрової дидактики (О. Саган, В. Лазарук); проєктування цифрових освітніх ресурсів засобами цифрових технологій (В. Гринько, О. Пометун, О. Спірін); особливості формування цифрової грамотності у майбутніх педагогів (М. Борисьонок, О. Цюняк та ін.) та цифрової компетентності студентів (Р. Генсерук, О. Співаковський та ін.). Важливим для дослідження проблеми інтеграції цифрових освітніх технологій у фахову підготовку майбутніх учителів початкової школи є вивчення нормативно-правової бази (положення, розпорядження тощо).

Постановка завдання. Метою дослідження є визначення рівня активності використання цифрових освітніх технологій майбутніми вчителями початкової школи під час навчання, що реалізується шляхом емпіричного аналізу результатів онлайн-анкетування.

Виклад основного матеріалу. У статті окреслено необхідність впровадження цифрових освітніх технологій у процес фахової підготовки майбутніх учителів початкової школи в умовах сьогодення. Наголошено на специфіці використання цифрових освітніх технологій в процесі навчання студентської академічної спільноти. Запропоновано для майбутніх учителів початкових класів види цифрових освітніх технологій, доцільних для використання у процесі навчання, а саме: технології обробки інформації, технології баз даних, мультимедіа-технології, мережеві (телекомунікаційні), геоінформаційні, комп'ютерного моделювання та експерименту.

Висновки. Запропонований аналіз рівня використання ЦОТ у фаховій підготовці майбутніх учителів початкової школи підтверджується високим рівнем зацікавленості здобувачів вищої освіти до окресленої проблеми. Проведене дослідження показує що інтеграція ЦОТ у процес підготовки майбутніх учителів початкових класів є не лише вимогою сьогодення, а фундаментальним чинником трансформації педагогічної взаємодії. Встановлено, що запропоновані групи ЦОТ дозволяють студентам створювати інтерактивний контент для інноваційного освітнього середовища.

Ключові слова: цифрові освітні технології, підготовки майбутнього учителя початкових класів, цифровий освітній контент.

Список використаних джерел:

1. Борисьонок, М 2022, ‘Взаємозв’язок інформаційно-комунікаційних та цифрових освітніх технологій у процесі підготовки майбутніх учителів початкової школи’, Актуальнi питання гуманiтарних наук: Мiжвузiвський збiрник наукових праць молодих вчених Дрогобицького державного педагогiчного унiверситету iменi Iвана Франка, 58, с. 229–235. Available from : <http://www.aphn-journal.in.ua/archive/58_2022/part_1/36.pdf. 27>. [6 November 2025].
2. Борисьонок, М 2023, ‘Зміст фахової підготовки майбутніх учителів початкової школи до використання цифрових освітніх технологій’, Освітньо-науковий простір : наук. журнал. Українського державного університету імені Михайла Драгоманова, 5, с.53–60. Available from : <https://ess.npu.edu.ua/index.php/ess/article/view/65/66>. [6 November 2025].
3. Васютіна, Т, Борисьонок, М. & Лідіч, А 2023, Цифрові освітні технології в роботі вчителя початкової школи. Навчально-методичний посібник для студентів спеціальності 013 “Початкова освіта”. Київ: УДУ імені Михайла Драгоманова – електронне видання, 69с. Available from : <https://enpuir.npu.edu.ua/handle/123456789/43202>. [6 November 2025].
4. Генсерук, Г 2019, Цифрова компетентність як одна із професійно значущих компетентностей майбутніх учителів, Open educational e-environment of modern University, №6, с. 8-16.
5. Гринько, В 2018, ‘Проектування цифрових освітніх ресурсів засобами цифрових технологій’, Витоки педагогічної майстерності, Вип. 22, с. 58–63.
6. Європейської рамки цифрової компетентності освітян (DigCompEdu). Available from : <https://joint-research-centre.ec.europa.eu/digcompedu_en>. [6 November 2025].
7. Пометун, О 2020, Нова українська школа : розвиток критичного мислення учнів початкової школи : навч. - метод. посіб. Київ : Видавничий дім “Освіта”. Available from : <https://bit.ly/3oZ8JV1> [6 November 2025].
8. Саган, О & Лазарук, В 2020, ‘Трансформації освітніх технологій на основі принципів цифрової дидактики’, Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Педагогічні науки. 2020, Вип. 92. с. 115–122. Available from : <https://doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2020-92-15>. [6 November 2025].
9. Співаковський, О 2014, ‘Побудова ІКТ інфраструктури ВНЗ: проблеми та шляхи вирішення’, Інформаційні технології і засоби навчання, Т. 39, вип. 1, Київ, с. 99–116. Available from : <http://nbuv.gov.ua/UJRN/ITZN_2014_39_1_11>. [6 November 2025].
10. Спірін О 2009, ‘Інформаційно-комунікаційні та інформатичні компетентності як компоненти системи професійно-спеціалізованих компетентностей вчителя інформатики’, Інформаційні технології і засоби навчання, № 5(13). Available from : <http://journal.iitta.gov.ua/index.php/itlt/article/view/183/169>. [6 November 2025].
11. Цюняк, О 2020, Система професійної підготовки майбутніх магістрів початкової освіти до інноваційної діяльності. Дисертація доктора наук. Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України. Київ. Available from : <https://ipood.com.ua/data/avtoreferaty_i_dysertatsii/2020/Disser_Tsiuniak_pas.pdf>. [6 November 2025].

Деталі

Категорія: Uncategorised

автори: Покотило Л. Б., Жорнокуй У. В., Коваленко Н. А. 

Актуальність теми дослідження зумовлена нагальною роллю навчання у ЗВО та важливістю вдалої організації навчального процесу на основі особливостей застосування соцыальних мереж та розважальних контент-платформ у навчальному процесі, з метою виокремлення основних засад та завдань, що спрямовані на подолання психо-емоційного навантаження у навчанні під час воєнного стану.

Постановка проблеми. З’ясування можливостей вдосконалення вищезазначеного процесу у сучасних умовах є найнеобхіднішою складовою успішного подолання наслідків ворожої атаки у сфері педагогіки, становлення особистості молоді у незалежній Україні.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Спираючись на саму суть сучасної ситуації, контекст інформаційного поля, сучасні it-можливості та характер педагогічного процесу у ЗВО, слід зазначити, що нарощування наукового підходу, а, отже, й публікаційне наповнення у даній сфері відбувається саме зараз. Науковий простір України саме зараз насичується дослідженнями у даній галузі.

Постановка завдання. Спираючись на аналіз праць українських авторів та іншого ряду публікацій, проаналізувати матеріал та визначити основні позитивні та негативні сторони залучення соціальних мереж та розважальних контент-платформ у навчальному процесі.

Виклад основного матеріалу ґрунтується на вже існуючій джерельній базі, власних спостереженнях та досвіді, що стосується викладання іноземної мови у ЗВО на території сучасної України.

Висновки. Сучасний процес навчання неможливий без використання можливостей, які надають соціальні мережі та онлайн-платформи. Але їх використання має бути дозованим та доцільним.

Ключові слова: соцальні мережі, контент, студенти, навчання.

References:

1. Lawrence, Robinson 2024, How does social media affect mental health? Available from : <https://www.helpguide.org/mental-health/wellbeing/social-media-and-mental-health>. [11 November 2025].
2. Zatserkivna, M & Khalimanenko, V 2024, ‘Sotsialni merezhi yak efektyvne seredovyshche v osvitnomu protsesi (Social networks as an effective environment in the educational process’)’, Tsyfrova platforma: informatsiini tekhnolohii v sotsiokulturnii sferi, 7(1), c. 46–57. Dostupno: <https://doi.org/10.31866/2617-796X.7.1.2024.306999>. [11 Lystopadа 2025].
3. Koptiev, O 2023, Yak sotsmerezhi vplyvaiut na nash nastrii, son, psykhichne zdorovia ta stosunky (How social networks affect our mood, sleep, mental health, and relationships). Dostupno: <https://opentv.media/ua/yak-sotsmerezhi-vplivayut-na-nash-nastrij-son-psihichne-zdorov-ya-ta-stosunki#google_vignette>. [11 Lystopadа 2025].
4. Myna, ZhV 2021, ‘Sotsialni merezhi yak zasib informatsiinoi pidtrymky uchnivskoi ta studentskoi molodi u navchalno-vykhovnomu protsesi ta profesiinomu vybori (Social networks as a means of informational support for school and university students in the educational process and career choice,)’, Vcheni zapysky TNU imeni V. I. Vernadskoho, Seriia: Filolohiia. Zhurnalistyka. Dostupno: <https://philol.vernadskyjournals.in.ua/journals/2021/1_2021/part_3/47.pdf>. [11 Lystopadа 2025].
5. Skorobohatov, A 2024, Vplyv sotsialnykh merezh na osvitu (The influence of social networks on education). Dostupno: <https://medialiteracy.org.ua/vplyv-sotsialnyh-merezh-na-osvitu/>. [11 Lystopadа 2025].
6. Tsyfrova platforma: informatsiini tekhnolohii v sotsiokulturnii sferi (Digital Platform: Information Technologies in the Sociocultural Sphere) 2024, Tom 7 No 148. Dostupno: <http://infotech-soccult.knukim.edu.ua/issue/view/1816>. [11 Lystopadа 2025].
7. Iak sotsialni merezhi vplyvaiut na psykhiku ditei ta pidlitkiv? (How do social networks affect the psyche of children and adolescents?) Dostupno: <https://mozok.ua/anxietydisorder/article/3795-yak-sotcaln-merezh-vplivayut-na-psihku-dtej-ta-pdltkv>. [11 Lystopadа 2025].

Деталі

Категорія: Uncategorised

автор: Довгополий Н. В.

 Актуальність теми дослідження. Трансформації сучасного суспільства супроводжуються активним переосмисленням життєвого простору людини, де віртуальна реальність перестає бути технічним додатком і стає антропологічно значущим чинником. В умовах цифровізації постає потреба осмислити імерсивне середовище не лише як естетичне чи технологічне рішення, а як модус становлення особистості.

Постановка проблеми. Суперечність між стрімким впровадженням інноваційних цифрових рішень і браком їх філософського осмислення зумовлює необхідність дослідження віртуального простору як середовища життєтворчості суб’єкта. Недостатньо з’ясованим залишається питання, як архітектурні, технологічні та символічні компоненти віртуальної реальності впливають на автономію, комунікацію та тілесно-сенсорний досвід особистості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні підвалини дослідження спираються на феноменологічне розуміння простору як переживаного світу у М. Мерло-Понті, символічну інтерпретацію культури в концепції Е. Кассірера та критичний аналіз інституційного простору у М. Фуко. Водночас бракує інтегративної моделі, що поєднує ці підходи в аналізі віртуальної суб’єктивності Homo Ludens.

Постановка завдання. Метою статті є обґрунтування концепції віртуального простору як багатовимірного середовища, що підтримує життєтворчу активність та суб’єктність людини. Передбачено визначення принципів антропологічно орієнтованого дизайну VR, здатного інтегрувати фізичні, символічні та цифрові виміри.

Виклад основного матеріалу. У статті доведено, що віртуальний простір має розглядатися як активний чинник формування досвіду. Обґрунтовано значення гнучкості та трансформаційності ігрових середовищ. Показано, що тілесно-сенсорний вимір і комунікативна відкритість простору є необхідними умовами розвитку автономії та творчості. Окреслено ризики цифрової фрагментації досвіду та необхідність збереження балансу між віртуальною й безпосередньою взаємодією.

Висновки. Віртуальний простір постає як екзистенційно значущий вимір людського становлення. Його дизайн має спиратися на антропологічні та феноменологічні принципи, що забезпечують розвиток суб’єктності, соціальної відповідальності та творчого потенціалу особистості.

Ключові слова: віртуальна реальність, онтологічний статус, Homo Ludens, аватаризація, імерсивність, симулякр, життєтворчість, цифрова суб’єктність.

 Список використаних джерел:

1. Brooks, JP & Normore, AH (ed.) 2009, Designs for Learning: Prospects and Possibilities, Charlotte : Information Age Publishing, 284 р.
2. Cassirer, E 1944, An Essay on Man: An Introduction to a Philosophy of Human Culture, New Haven : Yale University Press, 237 р.
3. Dewey, J 1938, Experience and Education, New York : Macmillan, 116 р.
4. Dewey, J 2005, Art as Experience, New York : Perigee Books, 371 р.
5. Foskett, D 2007, Spaces for Learning: A Review of Learning Environment Research, London : National Union of Students, 142 р.
6. Foucault, M 1995, Discipline and Punish: The Birth of the Prison, New York : Vintage Books, 333 р.
7. Gabennesch, H 1993, Social Space and Symbolic Space, Minneapolis : University of Minnesota Press, 215 р.
8. Habermas, J 1984, The Theory of Communicative Action, Boston : Beacon Press, 465 р.
9. Lefebvre, H 1991, The Production of Space, Oxford : Blackwell, 454 р.
10. Merleau-Ponty, M 2012, Phenomenology of Perception, London : Routledge, 517 р.
11. Oblinger, DG (ed.) 2006, Learning Spaces, Boulder : EDUCAUSE, 320 р.
12. Turkle, S 2011, Alone Together: Why We Expect More from Technology and Less from Each Other, New York : Basic Books, 384 р.
13. Бодрійяр, Ж 2004, Симулякри і симуляція, пер. з фр. Київ : Основи, 230 с.
14. Гейзінга, Й 1994, Homo Ludens, пер. з нід. Київ : Основи, 250 с.

Деталі

Категорія: Uncategorised

автор: Єршова-Бабенко І. В.

 Актуальність теми дослідження. У сучасному світі, де гендерна рівність стає етичним і правовим імперативом, філософія права потребує інтеграції феномену уяви як інструменту легітимації соціального договору та деконструкції патріархальних норм. Традиційні теорії (Гоббс, Локк, Руссо, Габермас) моделюють уяву для обґрунтування влади та прав людини, але ігнорують її гендерний вимір, де авторитет першої особи (FPA) протистоїть бінарним стереотипам, колоніальним наративам і насильству над суб'єктністю. В українському контексті, на тлі європейської інтеграції та воєнних викликів, гендерна політика трансформує правову парадигму: від боротьби зі стереотипами у законодавстві до філософсько-правових досліджень рівності (наприклад, дисертації М. І. Крочук про гендерний паритет). Проте проблема уяви як ресурсу для деколонізації норм та множинності ідентичностей у філософії права залишається недоопрацьованою попри зростання уваги до гендерного права в НААУ та академічних колах. Дослідження заповнює цю прогалину, пропонуючи модель правозахисту, де повага до уяви забезпечує деколонізацію норм, розширення прав людини та протидію патріархату, сприяючи еволюції українського законодавства в умовах глобальних криз ідентичності та національних реформ.

Постановка проблеми. У філософії права уява слугує фундаментальним механізмом легітимації соціального договору, моделюючи природний стан і добровільну відмову від свобод заради порядку, як це описують Томас Гоббс, Джон Локк, Жан-Жак Руссо та Юрген Габермас. Цей мисленнєвий конструкт не лише обґрунтовує авторитет держави та монополію на насильство, а й забезпечує недоторканість прав людини через принцип взаємності: відмовитися від деяких своїх права і задовольнитись тією мірою свободи у ставленні до інших людей зеркально тій мірі, яку вона допустила б в інших людей у ставленні до себе [1]. Водночас уява розкривається як етична основа гендерної самоідентифікації, де авторитет першої особи (FPA), від Декарта й Гуссерля до Девідсона, гарантує безпомилковий доступ до суб'єктивних переживань, перетворюючи гендер на уявну конструкцію, що протистоїть бінарним соціальним нормам. Проблема виникає на перетині таких традицій: патріархальні суспільства нав'язують стереотипні ролі через колективну уяву, виключаючи маргіналізовані суб'єкти (зокрема жінок і гендерно неконформних осіб) з процесів творення норм, що призводить до етичного насильства над суб'єктністю. Тому постає питання: як уява може трансформувати гендерні норми, інтегруючи авторитет першої особи (FPA) у правозахист і розширюючи соціальний договір до множинності ідентичностей та легітимізації самоідентичності лише за фактом суб’єктивного оцінювання (самоідентифікації) особою власної ідентичності? Історичні приклади (бурунеші в Албанії, дуальність у Спарті) та феміністські стратегії (дендрофемінізм Кукайне, соціальні уявлення Річардсон-Селф) свідчать про потенціал уяви для деколонізації, але відсутність теоретичної інтеграції у філософії права гальмує правову еволюцію. Стаття аналізує цей механізм, пропонуючи уяву як імператив рівності та свободи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Стаття спирається на класичну традицію теорії соціального договору в частині окреслення соціокультурних аспектів феномену уяви в контексті захисту прав людини: Гоббс описує природний стан як “війну всіх проти всіх”, де уява моделює монстра-Левіафана для легітимації держави. Локк полемізує, уявляючи мирний стан зі збереженням прав, передаючи державі лише судочинство. Руссо бачить договір як передачу прав суверену-спільноті. Габермас розвиває це через дискурс без примусу. Сучасні роботи інтегрують феномен гендеру: Роелоф аналізує уяву як бар'єр для емпатичного розуміння гендерного досвіду, підкреслюючи “simulation trouble”; Лог'ю пропонує “gender fictionalism”, де віра в гендер самодостатня, забезпечуючи авторитет першої особи (FPA), який простежується від Декарта (“cogito ergo sum”) до Гуссерля (Evidenz) і Девідсона (авторитетність ментальних станів без доказів). В свою чергу, Декомб критикує феномен авторитету першої особи через аргументацію про відсутність референта в власному “Я”: “З чим пов’язаний авторитет першої особи? З погляду філософії свідомості, його джерелом є безпомилковість внутрішнього сприйняття. Згідно з граматичною філософією розуму, ця безпомилковість є надуманою, оскільки немає того, хто міг би помилитися, адже “Я” - це не ім’я, “Я” не має референта” [3, c. 16-26]. Феміністські студії (Річардсон-Селф, Кукайне, Олуфемі) акцентують деколонізацію норм через “social imaginaries” і “feral intimacy”. Колектив польських дослідників і дослідниць зосереджується на моделюванні сценаріїв гендерних норм у цифровій сфері, враховуючи рівність суб’єктів, забезпечену правом та культурні трансформації сучасності (поява соціальних медіа) з використанням методу Дельфі+ [9]. Італійська дослідниця феміністичної уяви акцентує увагу на трансформаційній силі мистецтва і його вплив на навчання і педагогічні практики і як такі інклюзивні практики змінюють усталені норми та підходи, в тому числі і в правозахисті (гендерний аспект) [10]. Ш. ФіцДжеральд та А. Карлайн, дослідниці з Едінбургу, Шотландія пропонують ідеї гендерної справедливості в правозахисті, де уява є інструментом подолання соціокультурних барʼєрів [7]. Нажаль в дослідницьких колах української філософії права проблема уяви в контексті правозахисту не знаходить належної уваги.

Постановка завдання. Розглянути уяву як ключовий ресурс філософії права: від конституювання соціального договору (Гоббс–Габермас) до деконструкції гендерних норм через FPA та феміністські підходи. Проаналізувати перетин ідентичності, прав людини й уяви, довести пріоритет суб'єктивного самовизначення над біологією, запропонувати модель для гендерної рівності як правозахисного імперативу.

Виклад основного матеріалу. Уява розглядається як фундаментальний інструмент у філософії права та гендерних студіях, слугує основою соціального договору — від Гоббса (природний стан як війна, відмова від свобод за Leviathan-моделлю), Локка (мирний стан з мінімальною передачею прав державі) та Руссо (передача прав суверену-спільноті) до Габермаса (комунікаційний дискурс для консенсусу). У гендерному контексті уява деконструює патріархальні норми, легітимізуючи гендерну ідентичність через авторитет першої особи (FPA, від Декарта до Девідсона). Гендер трактується як “фікція” (за Лог'ю), де суб'єктивне самовизначення має пріоритет над біологією, а історичні приклади (Спарта, албанські бурунеші) доводять його соціальну природу. Феміністські підходи (Роелофс, Річардсон-Селф, дендрофемінізм Кукайне) використовують уяву для опору стереотипам і деколонізації норм.

Висновки. В дослідженні запропоновано правозахисну модель, де повага до уяви забезпечує множинність ідентичностей, протидіючи патріархату та застарілим нормативним догмам.

Ключові слова:   уява, права людини, філософія права, гендер, феномен уяви, авторитет першої особи, соціальний порядок, суспільний договір, правозахист

Список використаних джерел:

1. Гоббс, Т 2000, Левіафан, Київ : Дух і Літера, 606 с.
2. Гусерль, Е 2009, Досвід і судження. Дослідження генеалогії логіки, пер. з нім. В.Кебуладзе, Київ : ППС-2002, 356 с.
3. Декомб, В 2020, ‘Філософія першої особи’, Філософська думка, № 6, с. 16-26.
4. Локк, Дж 2001, Два трактата про врядування (1689), Київ : Основи, 265 с.
5. Руссо, Ж-Ж 2001, Про суспільну угоду, або принципи політичного права, пер. з фр. та ком. О. Хома, Київ : Port-Royal, 349 с.
6. Davidson, D 1984, ‘First Person Authority’, Dialectica, № 38 (2/3), pp. 101–111. Available from : <http://www.jstor.org/stable/42970507> [17 November 2025].
7. FitzGerald, SA & Carline, A 2021, ‘Gender, Justice and Social Transformation: Grand Challenges and Good Trouble’, Frontiers in Human Dynamics, 3:714703. Available from : < https://doi.org/3389/fhumd.2021.714703> [17 November 2025].
8. Kukaine, J & Kārkla, Z 2025, ‘Feral Intimacy: Feminist Transformations Through Solitary Forest Walks’, Women’s Studies, № 54 (6), рр. 636–658. Available from : <https://doi.org/10.1080/00497878.2025.2488795> [17 November 2025].
9. Lagrange, B, Van Bauwel, S, Biltereyst, D, Cannizzaro, S, Toms, J, Ağca, Y, Andersson, I, Bjorner, E, Karadimitriou, A, Odstrčilová, K, Papathanassopoulos, S, Risi, E, & Latronico, V 2024, ‘The Future of Gender and Gender EqualityOnline: A Scenario Analysis of Imaginaries on Gender and Social Media Platforms’, Central European Journal of Communication, № 17 (1), pp. 103–124. Available from : <https://doi.org/10.51480/1899-5101.17.1(35).704> [17 November 2025].
10. Liberty, F 2023, ‘Dreaming Possibilities: Reshaping Imaginaries with Feminism and Social Change’, International Journal for Talent Development and Creativity, Volume 11, Number 1-2, pp. 137-335.
11. Logue, H 2022, ‘“Gender Fictionalism”, Ergo an Open Access’, Journal of Philosophy, 8: 28. Available from : <https://doi.org/10.3998/ergo.2229> [17 November 2025].
12. Olufemi, L 2020, Feminism interrupted: Disrupting power, London : Pluto Press, 148 p.
13. Richardson-Self, L 2023, Gender Theory in Troubled Times. Kathleen Lennon and Rachel Alsop, Cambridge, UK : Polity Press, 2020 (ISBN: 978-0-745-68301-0)’, Hypatia, 38 (2), p. e14. Available from : < https://doi.org/1017/hyp.2022.23> [17 November 2025].
14. Roelof, L 2024, ‘Simulation Trouble and Gender Trouble’, in Interpersonal Understanding: Transcending Boundaries?, a special issue of Philosophical Explorations, K.Sodoma, E.Ventham & C. Werner.
15. Stoller, R 1968, Sex and Gender: the Transsexual Experiment, Hogarth Press, 328 p.