автор: Єршова-Бабенко І. В.
Актуальність теми дослідження. У сучасному світі, де гендерна рівність стає етичним і правовим імперативом, філософія права потребує інтеграції феномену уяви як інструменту легітимації соціального договору та деконструкції патріархальних норм. Традиційні теорії (Гоббс, Локк, Руссо, Габермас) моделюють уяву для обґрунтування влади та прав людини, але ігнорують її гендерний вимір, де авторитет першої особи (FPA) протистоїть бінарним стереотипам, колоніальним наративам і насильству над суб'єктністю. В українському контексті, на тлі європейської інтеграції та воєнних викликів, гендерна політика трансформує правову парадигму: від боротьби зі стереотипами у законодавстві до філософсько-правових досліджень рівності (наприклад, дисертації М. І. Крочук про гендерний паритет). Проте проблема уяви як ресурсу для деколонізації норм та множинності ідентичностей у філософії права залишається недоопрацьованою попри зростання уваги до гендерного права в НААУ та академічних колах. Дослідження заповнює цю прогалину, пропонуючи модель правозахисту, де повага до уяви забезпечує деколонізацію норм, розширення прав людини та протидію патріархату, сприяючи еволюції українського законодавства в умовах глобальних криз ідентичності та національних реформ.
Постановка проблеми. У філософії права уява слугує фундаментальним механізмом легітимації соціального договору, моделюючи природний стан і добровільну відмову від свобод заради порядку, як це описують Томас Гоббс, Джон Локк, Жан-Жак Руссо та Юрген Габермас. Цей мисленнєвий конструкт не лише обґрунтовує авторитет держави та монополію на насильство, а й забезпечує недоторканість прав людини через принцип взаємності: відмовитися від деяких своїх права і задовольнитись тією мірою свободи у ставленні до інших людей зеркально тій мірі, яку вона допустила б в інших людей у ставленні до себе [1]. Водночас уява розкривається як етична основа гендерної самоідентифікації, де авторитет першої особи (FPA), від Декарта й Гуссерля до Девідсона, гарантує безпомилковий доступ до суб'єктивних переживань, перетворюючи гендер на уявну конструкцію, що протистоїть бінарним соціальним нормам. Проблема виникає на перетині таких традицій: патріархальні суспільства нав'язують стереотипні ролі через колективну уяву, виключаючи маргіналізовані суб'єкти (зокрема жінок і гендерно неконформних осіб) з процесів творення норм, що призводить до етичного насильства над суб'єктністю. Тому постає питання: як уява може трансформувати гендерні норми, інтегруючи авторитет першої особи (FPA) у правозахист і розширюючи соціальний договір до множинності ідентичностей та легітимізації самоідентичності лише за фактом суб’єктивного оцінювання (самоідентифікації) особою власної ідентичності? Історичні приклади (бурунеші в Албанії, дуальність у Спарті) та феміністські стратегії (дендрофемінізм Кукайне, соціальні уявлення Річардсон-Селф) свідчать про потенціал уяви для деколонізації, але відсутність теоретичної інтеграції у філософії права гальмує правову еволюцію. Стаття аналізує цей механізм, пропонуючи уяву як імператив рівності та свободи.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Стаття спирається на класичну традицію теорії соціального договору в частині окреслення соціокультурних аспектів феномену уяви в контексті захисту прав людини: Гоббс описує природний стан як “війну всіх проти всіх”, де уява моделює монстра-Левіафана для легітимації держави. Локк полемізує, уявляючи мирний стан зі збереженням прав, передаючи державі лише судочинство. Руссо бачить договір як передачу прав суверену-спільноті. Габермас розвиває це через дискурс без примусу. Сучасні роботи інтегрують феномен гендеру: Роелоф аналізує уяву як бар'єр для емпатичного розуміння гендерного досвіду, підкреслюючи “simulation trouble”; Лог'ю пропонує “gender fictionalism”, де віра в гендер самодостатня, забезпечуючи авторитет першої особи (FPA), який простежується від Декарта (“cogito ergo sum”) до Гуссерля (Evidenz) і Девідсона (авторитетність ментальних станів без доказів). В свою чергу, Декомб критикує феномен авторитету першої особи через аргументацію про відсутність референта в власному “Я”: “З чим пов’язаний авторитет першої особи? З погляду філософії свідомості, його джерелом є безпомилковість внутрішнього сприйняття. Згідно з граматичною філософією розуму, ця безпомилковість є надуманою, оскільки немає того, хто міг би помилитися, адже “Я” - це не ім’я, “Я” не має референта” [3, c. 16-26]. Феміністські студії (Річардсон-Селф, Кукайне, Олуфемі) акцентують деколонізацію норм через “social imaginaries” і “feral intimacy”. Колектив польських дослідників і дослідниць зосереджується на моделюванні сценаріїв гендерних норм у цифровій сфері, враховуючи рівність суб’єктів, забезпечену правом та культурні трансформації сучасності (поява соціальних медіа) з використанням методу Дельфі+ [9]. Італійська дослідниця феміністичної уяви акцентує увагу на трансформаційній силі мистецтва і його вплив на навчання і педагогічні практики і як такі інклюзивні практики змінюють усталені норми та підходи, в тому числі і в правозахисті (гендерний аспект) [10]. Ш. ФіцДжеральд та А. Карлайн, дослідниці з Едінбургу, Шотландія пропонують ідеї гендерної справедливості в правозахисті, де уява є інструментом подолання соціокультурних барʼєрів [7]. Нажаль в дослідницьких колах української філософії права проблема уяви в контексті правозахисту не знаходить належної уваги.
Постановка завдання. Розглянути уяву як ключовий ресурс філософії права: від конституювання соціального договору (Гоббс–Габермас) до деконструкції гендерних норм через FPA та феміністські підходи. Проаналізувати перетин ідентичності, прав людини й уяви, довести пріоритет суб'єктивного самовизначення над біологією, запропонувати модель для гендерної рівності як правозахисного імперативу.
Виклад основного матеріалу. Уява розглядається як фундаментальний інструмент у філософії права та гендерних студіях, слугує основою соціального договору — від Гоббса (природний стан як війна, відмова від свобод за Leviathan-моделлю), Локка (мирний стан з мінімальною передачею прав державі) та Руссо (передача прав суверену-спільноті) до Габермаса (комунікаційний дискурс для консенсусу). У гендерному контексті уява деконструює патріархальні норми, легітимізуючи гендерну ідентичність через авторитет першої особи (FPA, від Декарта до Девідсона). Гендер трактується як “фікція” (за Лог'ю), де суб'єктивне самовизначення має пріоритет над біологією, а історичні приклади (Спарта, албанські бурунеші) доводять його соціальну природу. Феміністські підходи (Роелофс, Річардсон-Селф, дендрофемінізм Кукайне) використовують уяву для опору стереотипам і деколонізації норм.
Висновки. В дослідженні запропоновано правозахисну модель, де повага до уяви забезпечує множинність ідентичностей, протидіючи патріархату та застарілим нормативним догмам.
Ключові слова: уява, права людини, філософія права, гендер, феномен уяви, авторитет першої особи, соціальний порядок, суспільний договір, правозахист
Список використаних джерел:
- Гоббс, Т 2000, Левіафан, Київ : Дух і Літера, 606 с.
- Гусерль, Е 2009, Досвід і судження. Дослідження генеалогії логіки, пер. з нім. В.Кебуладзе, Київ : ППС-2002, 356 с.
- Декомб, В 2020, ‘Філософія першої особи’, Філософська думка, № 6, с. 16-26.
- Локк, Дж 2001, Два трактата про врядування (1689), Київ : Основи, 265 с.
- Руссо, Ж-Ж 2001, Про суспільну угоду, або принципи політичного права, пер. з фр. та ком. О. Хома, Київ : Port-Royal, 349 с.
- Davidson, D 1984, ‘First Person Authority’, Dialectica, № 38 (2/3), pp. 101–111. Available from : <http://www.jstor.org/stable/42970507> [17 November 2025].
- FitzGerald, SA & Carline, A 2021, ‘Gender, Justice and Social Transformation: Grand Challenges and Good Trouble’, Frontiers in Human Dynamics, 3:714703. Available from : < https://doi.org/3389/fhumd.2021.714703> [17 November 2025].
- Kukaine, J & Kārkla, Z 2025, ‘Feral Intimacy: Feminist Transformations Through Solitary Forest Walks’, Women’s Studies, № 54 (6), рр. 636–658. Available from : <https://doi.org/10.1080/00497878.2025.2488795> [17 November 2025].
- Lagrange, B, Van Bauwel, S, Biltereyst, D, Cannizzaro, S, Toms, J, Ağca, Y, Andersson, I, Bjorner, E, Karadimitriou, A, Odstrčilová, K, Papathanassopoulos, S, Risi, E, & Latronico, V 2024, ‘The Future of Gender and Gender EqualityOnline: A Scenario Analysis of Imaginaries on Gender and Social Media Platforms’, Central European Journal of Communication, № 17 (1), pp. 103–124. Available from : <https://doi.org/10.51480/1899-5101.17.1(35).704> [17 November 2025].
- Liberty, F 2023, ‘Dreaming Possibilities: Reshaping Imaginaries with Feminism and Social Change’, International Journal for Talent Development and Creativity, Volume 11, Number 1-2, pp. 137-335.
- Logue, H 2022, ‘“Gender Fictionalism”, Ergo an Open Access’, Journal of Philosophy, 8: 28. Available from : <https://doi.org/10.3998/ergo.2229> [17 November 2025].
- Olufemi, L 2020, Feminism interrupted: Disrupting power, London : Pluto Press, 148 p.
- Richardson-Self, L 2023, Gender Theory in Troubled Times. Kathleen Lennon and Rachel Alsop, Cambridge, UK : Polity Press, 2020 (ISBN: 978-0-745-68301-0)’, Hypatia, 38 (2), p. e14. Available from : < https://doi.org/1017/hyp.2022.23> [17 November 2025].
- Roelof, L 2024, ‘Simulation Trouble and Gender Trouble’, in Interpersonal Understanding: Transcending Boundaries?, a special issue of Philosophical Explorations, K.Sodoma, E.Ventham & C. Werner.
- Stoller, R 1968, Sex and Gender: the Transsexual Experiment, Hogarth Press, 328 p.
