Трансформація освітніх практик у контексті викликів постіндустріальної доби

автор:

Філоненко Руслан Костянтинович (https://orcid.org/0009-0001-1743-5946)

 Актуальність теми дослідження. Сучасна вища освіта перебуває у викликах, пов’язаних із невідповідністю традиційної моделі університету і новими соціально-економічними умовами постіндустріальної доби. Головного значення набуває здатність до опанування новими знаннями або адаптації наявних знань до нових контекстів. Ідеться про вимогу мислити поза межами чітко наданої інформації та діяти в ситуаціях, коли відсутні готові рішення. У цьому сенсі йдеться не про накопичення знання, а про формування здатності до його гнучкого переосмислення та застосування.  Динаміка ринку праці пов’язана не лише зі зникненням окремих професій, а передусім зі швидкою зміною набору навичок у межах існуючих професій. Це робить нинішню модель підготовки фахівців недостатньою й посилює потребу в безперервному оновленні компетентнісного профілю. Додатково ситуацію ускладнює стрімке поширення генеративного штучного інтелекту (ШІ). Поряд із значним потенціалом персоналізації навчання постають ризики академічної недоброчесності, симуляції навчальної діяльності та послаблення когнітивної автономії здобувача. За таких умов особливого значення набуває необхідність не лише оновлення освітніх практик, а й переосмислення самого феномену освіти як простору формування здатності людини залишатися суб’єктом мислення в умовах технологічно опосередкованого світу.

Постановка проблеми. Попри інтенсивну увагу до трансформацій вищої освіти в умовах цифровізації, у філософсько-педагогічному дискурсі зберігається низка нерозв’язаних суперечностей, що виявляють розрив між зміною освітніх орієнтирів і сталістю інституційних практик. Йдеться насамперед про невідповідність між компетентнісною моделлю підготовки та тестоцентричними формами оцінювання, які переважно перевіряють відтворення знань, а не складні результати навчання. Водночас залишається недостатньо визначеним питання інтеграції генеративного штучного інтелекту в освітній процес, зокрема поєднання його можливостей із збереженням самостійності мислення здобувача. Також потребують уточнення механізми реалізації концепції навчання впродовж життя, передусім у частині узгодження фундаментальної освіти з модульними форматами та визнання результатів неформального навчання. Окрему проблему становлять мікрокваліфікації, які, з одного боку, розширюють освітні можливості, а з іншого натомість порушують питання якості та довіри до результатів навчання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичний фундамент для розуміння освітніх трансформацій у постіндустріальну епоху заклали класичні праці, у яких проаналізовано перехід від стабільності до динамічної невизначеності. Е. Тоффлер у концепції “футурошоку” вже у другій половині XX століття наголошував на потребі такої освіти, яка формує здатність людини постійно оновлювати власні знання й способи мислення. Про фундаментальну зміну освітньої парадигми, яка полягає у переході  від абсолютної зосередженості на трансляції знань до персоналізованого навчання, ідеться в дослідженні Р. Барра та Дж. Тагга. Про вимогу подолання механістичності та стандартизації “фабричної моделі” школи наголошується у дослідженні К. Робінсона. Для українських дослідників Д. Лєвіт та Т. Євтухової розвиток м’яких технологій є ключовим чинником сталого розвитку сучасної освіти. Питання цифрової антропології та впливу глобалізаційних процесів на формування особистості в сучасному освітньому просторі стали предметом праць В. Воронкової. Дослідниця звертається до проблеми трансформації ідентичності та когнітивних практик людини, що безпосередньо впливає на характер освітніх процесів. Філософсько-антропологічний вимір становлення Homo Digitalis було розглянуто М. Култаєвою. А. Колот та О. Герасименко досліджують аспекти взаємодії покоління Z із новітньою платформою праці “Work 4.0”, що відображає зміну соціально-трудових відносин у цифрову добу. Варто підкреслити, що останніми роками увага дослідників дедалі більше зосереджується на інтеграції штучного інтелекту в освітній процес.

Постановка завдання. Метою дослідження є аналіз напрямів оновлення університетської освіти, орієнтованої на розвиток метанавичок, ШІ-грамотності та персоналізацію навчання в умовах цифровізації й поширення генеративного штучного інтелекту, а також обґрунтування моделі навчання впродовж життя як відповіді на виклики технологізації сучасності. Досягнення поставленої мети зумовлює розв’язання таких завдань: проаналізувати трансформацію функцій університету в умовах постіндустріального суспільства; охарактеризувати вплив динаміки ринку праці на зміну вимог до освітніх результатів і компетентнісного профілю випускника; дослідити потенціал і ризики використання генеративного штучного інтелекту в освітньому процесі; обґрунтувати необхідність формування ШІ-грамотності як складової сучасної університетської підготовки.

Виклад основного матеріалу дослідження. Постіндустріальна доба радикально трансформує функції університету: цінність освіти дедалі менше визначається обсягом засвоєної інформації й дедалі більше – здатністю людини діяти в умовах невизначеності, які виникають унаслідок технологізації сучасності. Університет поступово відходить від ролі простору передавання усталеного масиву знань і дедалі більше постає як інституція, що формує середовище розвитку: навчає мислити, співпрацювати, ухвалювати відповідальні рішення, вибудовувати індивідуальні траєкторії розвитку та підтримувати професійну мобільність. Саме тому цей зсув потребує перегляду змісту освітніх програм, підходів до оцінювання та ролей викладача і студента.

У сучасному філософсько-науковому дискурсі формується поняття ШІ-грамотності як нової складової загальної грамотності поряд із цифровою та інформаційною. У межах логіки навчання впродовж життя особливої ваги набувають мікрокваліфікації як інструмент швидкого й стандартизованого “доукомплектування” компетентнісного профілю. Сукупність вказаних трансформацій (зміна ролі університету, перебудова структури навичок під впливом автоматизації, поява вимоги до ШІ-грамотності та виклики генеративного ШІ для академічної доброчесності) робить неможливою збереження тестоцентричної логіки оцінювання.

Висновки. Проведений аналіз засвідчив, що трансформація вищої освіти в постіндустріальну добу має парадигмальний характер: традиційна знаннєво-трансляційна (“фабрична”) модель дедалі менше відповідає умовам цифровізації, динамічної зміни професійних вимог і поширення генеративного штучного інтелекту. Обґрунтовано, що ключовим результатом сучасної університетської освіти має бути не відтворення інформації, а формування метанавичок, когнітивної автономії, здатності до критичного мислення, співпраці та безперервного оновлення компетентностей. Встановлено, що навчання впродовж життя та мікрокваліфікації є важливими інструментами професійної мобільності та стійкості, однак їх інтеграція потребує забезпечення якості, прозорості й порівнюваності результатів навчання. Водночас цифрова трансформація вищої освіти має здійснюватися з урахуванням інклюзивного виміру.

Ключові слова: постіндустріальна доба, цифровізація, генеративний штучний інтелект, ШІ-грамотність, мікрокваліфікація, навчання впродовж життя.

Список використаних джерел:

  1. Воронкова, ВГ & Нікітенко, ВО 2022. Філософія цифрової людини і цифрового суспільства: теорія і практика : монографія. Львів–Торунь : Liha-Pres, 459 с.
  2. Колот, АМ & Герасименко, ОО 2020. ‘Покоління Z і соціально-трудова платформа “Праця 4.0”: імперативи взаємодії’, Демографія та соціальна економіка, № 2 (40), с. 103–138.
  3. Култаєва, МД 2020. ‘Homo digitalis, дигітальна культура і дигітальна освіта: філософсько-антропологічні і філософсько-освітні розвідки’, Філософія освіти, № 26 (1), с. 8–36. Доступно : <http://nbuv.gov.ua/UJRN/PhilEdu_2020_26(1)__3>. [10].
  4. Лєвіт, Д & Євтухова, Т 2024. ‘Розвиток soft skills у контексті сталого розвитку освіти’, Освіта. Інноватика. Практика, т. 12, № 1, с. 57–62.
  5. Пелешок, ОО 2025. ‘Штучний інтелект як виклик академічній доброчесності: етичний вимір освітньої відповідальності’, Вісник Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, № 2, с. 41–48.
  6. Про затвердження плану заходів з реалізації Концепції розвитку штучного інтелекту в Україні на 2025–2026 роки 2025. Законодавство України. Верховна Рада України. Доступно : <https://zakon.rada.gov.ua/go/457-2025-%D1%80>. [10 Жовтень 2025].
  7. Семигіна, ТВ & Рашкевич, ЮМ 2022. ‘Мікрокваліфікації як тренд розвитку сучасної безперервної освіти’, Theory and Practice of Modern Science: collection of scientific papers “SCIENTIA”, Kraków, vol. 2, p. 46–50.
  8. Barr, RB & Tagg, J 1995. ‘From teaching to learning: a new paradigm for undergraduate education’, Change: The Magazine of Higher Learning, vol. 27, no. 6, p. 12–25.
  9. Code of Practice on marking and labelling of AI-generated content 2025. Shaping Europe’s digital future. European Commission. Available from: <https://digital-strategy.ec.europa.eu/en/policies/code-practice-ai-generated-content>. [10 October 2025].
  10. Bauman, Z 2000. Liquid modernity. Cambridge : Polity Press, 228 p.
  11. European Commission 2025. AI Literacy – Questions & Answers. Available from: <https://digital-strategy.ec.europa.eu/en/faqs/ai-literacy-questions-answers [10 October 2025].
  12. Frey, CB Osborne, MA 2017. ‘The future of employment: how susceptible are jobs to computerisation?’, Technological Forecasting and Social Change, vol. 114, p. 254–280.
  13. Goddard, K, Roudsari, A & Wyatt, JC 2012. ‘Automation bias: a systematic review of frequency, effect mediators, and mitigators’, Journal of the American Medical Informatics Association, vol. 19, p. 121–127.
  14. Heckman, JJ & Kautz, T 2012. ‘Hard evidence on soft skills’, Labour Economics, vol. 19, no. 4, p. 451–464.
  15. Kasneci, E, Sessler, K & Küchemann, S et al. 2023. ‘ChatGPT for good? On opportunities and challenges of large language models for education’, Learning and Individual Differences, vol. 103, art. 102274.
  16. Making a European Area of Lifelong Learning a Reality 2001. Brussels, 43 p. Available from: <https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/PDF/?uri=CELEX:52001DC0678>. [10 October 2025].
  17. On a European approach to micro-credentials for lifelong learning and employability 2022. Official Journal of the European Union, C 243/10. Available from: <https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/HTML/?uri=CELEX:32022H0627(02) >. [10 October 2025].
  18. Pouliou, A 2024. Exploring the emergence of microcredentials in vocational education and training (VET). Luxembourg : Publications Office of the European Union, 48 p. Available from: <https://doi.org/10.2801/671358>.
  19. Regulation (EU) 2024/1689 of the European Parliament and of the Council 2024. EUR-Lex. Available from: <https://eur-lex.europa.eu/eli/reg/2024/1689/oj/eng>. [10 October 2025].
  20. Robinson, K 2011. Out of Our Minds: Learning to Be Creative. Chichester : Capstone Publishing Ltd., 320 p.
  21. Toffler, A 1970. Future shock. New York : Random House, 561 p.
  22. UNESCO 2023. Guidance for generative AI in education and research. Available from: <https://www.unesco.org/en/articles/guidance-generative-ai-education-and-research>. [10 October 2025].
  23. World Economic Forum 2025. The Future of Jobs Report 2025. Geneva : World Economic Forum. Available from: <https://reports.weforum.org/docs/WEF_Future_of_Jobs_Report_2025.pdf>. [10 October 2025].

 P1