автор:
Фень Денис Дмитрович (https://orcid.org/0000-0006-6973-7539)
Актуальність теми дослідження. Практична діяльність людини постає як спосіб активної трансформації світу, що передбачає систематичне втручання в буття природи та її внутрішню організацію. У сучасному науковому дискурсі ці процеси осмислюються крізь призму концепту антропоцену, який фіксує незворотний характер антропогенних змін довкілля. Водночас технологічні досягнення та розширення можливостей людського впливу супроводжуються загостренням екологічних ризиків, виснаженням природних ресурсів і зростанням невизначеності щодо подальших умов існування людини. Це засвідчує, що наявні стратегії екологічної відповідальності залишаються переважно декларативними і не підкріплені цілісними світоглядними орієнтирами, здатними забезпечити переосмислення взаємовідношення людини і природи.
Постановка проблеми. У сучасних підходах до осмислення взаємовідношення людини і природи домінує утилітарна редукція природи до ресурсу, що зумовлює її інструменталізацію в межах техногенної раціональності. Проте недостатньо розробленим залишається питання формування альтернативних світоглядних моделей, у яких природа постає не як об’єкт використання, а як онтологічна основа людського буття. У цьому контексті принцип антеїзму потребує концептуалізації не як метафоричний образ зв’язку людини із землею, з природою, а як цілісна світоглядна настанова, здатна слугувати теоретичною основою для переосмислення гуманістичних засад взаємовідношення людини і природи.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз взаємовідношення людини і природи в умовах антропоцену посідає одне з центральних місць у сучасному науковому дискурсі. Концепт антропоцену, запропонований П. Крутценом та Е. Штормером, інтерпретується не лише як позначення нової геологічної епохи, але й як концептуальна рамка для критичного переосмислення місця людини у світі. У працях Т. Інголда, А. Несса, Й. Рокстрема, А. Перссон та інших акцентується на необхідності перегляду усталених моделей взаємодії людини і природного середовища та переходу до більш інтегративних підходів, що враховують взаємозалежність екологічних, соціальних і культурних процесів. Водночас у філософії освіти, зокрема у дослідженнях С. Стерлінга, а також у концепціях екологічно орієнтованої освіти, розроблених Д. Орром, наголошується на необхідності трансформації освітніх практик як передумови формування нових світоглядних орієнтацій. Ці підходи розширюють розуміння екологічної проблематики, включаючи її у сферу ціннісних і культурних змін. У межах української філософської традиції проблема взаємовідношення людини і природи осмислюється через категорії укоріненості, відповідальності та духовності. У працях А. Єрмоленка, В. Крисаченка, М. Кисельова, А. Толстоухова екологічна проблематика розглядається в контексті етичної відповідальності, формування екологічної культури та засад сталого розвитку. Разом із тим, попри значний масив досліджень, недостатньо розробленим залишається питання концептуалізації таких світоглядних підходів, які б дозволяли подолати інструментальне розуміння природи та відновити її онтологічний статус у структурі людського буття. У цьому контексті принцип антеїзму потребує подальшого філософського осмислення.
Постановка завдання. Принцип антеїзму набуває особливого значення як концептуальна підстава для філософського осмислення взаємовідношення людини і природи в умовах антропоцену, де загострюється проблема збереження їхньої цілісності та гуманістичного виміру. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування антеїзму як філософського принципу укоріненості людини у природному світі та виявлення його значення у трансформаціях взаємовідношення людини і природи в епоху антропоцену. Відповідно до мети дослідження визначено такі завдання: по-перше, визначити антропоцен як сучасну епоху трансформації взаємовідношення людини і природи; по-друге, проаналізувати сучасні соціокультурні практики реагування на екологічні виклики у контексті амбівалентності людської діяльності; по-третє, обґрунтувати гуманістичний потенціал антеїзму як світоглядної настанови.
Виклад основного матеріалу дослідження. Епоха антропоцену демонструє ситуацію системного перевищення споживання природних ресурсів над відновлювальними можливостями екосистем, що свідчить про формування стану екологічної заборгованості перед майбутніми поколіннями. Така динаміка засвідчує поглиблення руйнування фундаментального зв’язку між людиною і природним світом, у межах якого людська діяльність набуває планетарного масштабу, впливаючи не лише на ландшафти, а й на функціонування біосфери в цілому. У цих умовах актуалізується потреба у критичному переосмисленні ідеї людської могутності, що традиційно ґрунтується на настанові безмежного перетворення світу та супроводжується ігноруванням її деструктивних наслідків. У цьому контексті антеїзм постає як світоглядна парадигма, що дозволяє відновити уявлення про людину як істоту, укорінену у природному бутті, та осмислити людство як історичну спільноту, відповідальну за збереження умов власного існування. Звернення до антеїзму відкриває можливість утвердження принципу відповідальності за майбутні покоління, водночас актуалізуючи необхідність екологічного повороту як інтелектуальної трансформації сучасного мислення. Такий поворот передбачає перегляд усталених ціннісних орієнтацій, зокрема ідеології безмежного економічного зростання, що визначає логіку техногенної цивілізації.
Висновки. Сучасна епоха антропоцену фіксує не лише екологічну кризу, а передусім глибинну трансформацію способу людського буття у світі. Руйнування зв’язку між людиною і природним середовищем, інструменталізація довкілля та редукція його до ресурсу зумовили ситуацію, за якої людство постає як визначальний чинник планетарних змін, водночас втрачаючи здатність до співбуття з природою. Екологічні виклики набувають комплексного характеру, виявляючись як у матеріальному вимірі (накопичення відходів, виснаження ресурсів, кліматичні зміни), так і у світоглядному — через утвердження антропоцентризму, ілюзії контролю та відчуження від Землі. У цьому контексті особливого значення набуває усвідомлення амбівалентності антропологічної позиції: людина постає одночасно джерелом екологічної деструкції і суб’єктом практик її подолання. Технічні засоби реагування на екологічні загрози виявляють свою обмеженість за відсутності трансформації світоглядних засад, що визначають характер взаємодії людини з природним світом. Так, практики геоінженерії та екологічні ініціативи репрезентують подвійність сучасної ситуації: прагнення до тотального контролю і водночас спроби відновлення порушеної рівноваги, не усуваючи при цьому онтологічних підстав кризи. У цьому вимірі гуманістичний потенціал принципу антеїзму полягає у його здатності утверджувати людину як істоту, укорінену у природному бутті, та водночас окреслювати межі допустимого втручання у природні процеси, актуалізуючи принцип відповідальності перед майбутніми поколіннями.
Ключові слова: антропоцен, антеїзм, взаємовідношення людини і природи, гуманістичний потенціал, екологічна криза, інструменталізація природи.
Список використаних джерел:
- Еріксен, ТГ 2019. Сміття і люди. Зворотний бік споживання / пер. з норвезьк. Київ : Ніка-Центр, 224 с.
- Колгас, Р 2021. ‘?’. А комусь ще потрібні міста? Екологія проти модернізації, за ред. Б. Філоненка. Харків : IST Publishing, с. 119–155.
- Латур, Б, Стенґерс, І, Цзин, А & Бубандт, Н 2021. ‘Антропологи говорять: про капіталізм, екологію, апокаліпсис’, А комусь ще потрібні міста? Екологія проти модернізації, за ред. Б. Філоненка, Харків : IST Publishing, с. 19–53.
- Наслідки негоди в Україні: еколог заявив, що вирубка лісів призводить до руйнівних повеней у Карпатах (n.d). Доступно : <https://www.5.ua/ukrayina/ekoloh-rozpoviv-do-choho-mozhe-pryzvesty-masova-vyrubka-lisiv-u-karpatakh-218078.html>. [24 Листопад 2025].
- Тунберг, Ґ, Тунберг С, Ернман М &, Ернман, Б 2022. Наш дім у вогні, пер. з англ. О. Лобастової, Київ : Форс Україна, 320 с.
- Calma, J 2023. Time is Running Out on the Climate Clock. Available from: <https://www.theverge.com/2023/7/22/23803197/climate-change-clock-deadline-new-york>. [8 November 2025].
- Climate Clock (n.d). Available from: <https://climateclock.world/>. [24 November 2025].
- Crutzen, PJ Stoermer, EF 2000. ‘The “Anthropocene”’, Global Change Newsletter, no. 41, p. 17–18.
- Ingold, T 2000. The Perception of the Environment: Essays on Livelihood, Dwelling and Skill, London & New York: Routledge, 465 p.
- Global Footprint Network. Open Data Platform. Available from: <https://data.footprintnetwork.org/>. [24 November 2025].
- Naess, A 1989. Ecology, Community and Lifestyle: Outline of an Ecosophy. Cambridge : Cambridge University Press, 223 p.
- Orr, D 1994. Earth in Mind: On Education, Environment, and the Human Prospect, Washington, DC : Island Press, 213 p.
- Pope Francis 2015. Laudato si’: On Care for Our Common Home, Vatican City : Libreria Editrice Vaticana, 184 p. Available from: <https://www.vatican.va/content/francesco/en/encyclicals/documents/papa-francesco_20150524_enciclica-laudato-si.html>. [25 November 2025].
- Rockström, J et al. 2009. ‘A Safe Operating Space for Humanity’, Nature, vol. 461, p. 472–475.
- Sterling, S 2011. ‘Transformative Learning and Sustainability: Sketching the Conceptual Ground’, Learning and Teaching in Higher Education, no. 5, p. 17–33.
