Оберіть свою мову
Оберіть свою мову
автор: О. С. Гльоза
Актуальність теми дослідження зумовлена зростаючою роллю лідерів у сучасному суспільстві, особливо в умовах швидких змін і глобалізаційних процесів. Лідерство є ключовим фактором ефективного управління, прийняття рішень та мотивації, що робить його дослідження важливим для різних сфер діяльності – від бізнесу до державного управління. Водночас існує велика кількість підходів до визначення природи лідерства, що потребує їхньої систематизації та осмислення. Методологічна база вивчення цього феномену також продовжує розвиватися, поєднуючи міждисциплінарні підходи та новітні дослідницькі методи. Оскільки лідерство є динамічним явищем, що змінюється відповідно до соціокультурного контексту, його теоретичне осмислення має важливе значення для розробки ефективних моделей лідерської поведінки.
Постановка проблеми. У сучасних умовах зростаючої невизначеності українське суспільство потребує лідерів, які здатні не лише брати на себе відповідальність, але й передбачати майбутнє, критично оцінювати ситуацію, знаходити креативні рішення, будувати партнерські стосунки та досягати високих результатів у командній роботі. Модернізація освіти, армії та економіки країни вимагає нових підходів до лідерства і змінює уявлення про необхідні якості лідера. У цьому контексті особливого значення набуває філософське осмислення лідерства.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. У зарубіжній філософії феномен лідерства досліджували і продовжують розвивати Б. Аволіо та Б. Басс, Дж. Антонакіс і Д. Убанкс, К. Арджиріс, Р. Блейк і Дж. Моутон, Дж. Гарднер, Р. Грінліф, Б. Джордж, Д. Мак-Грегор, Дж. Скуллер, Ф. Фідлер, С. Фрідмен, та ін. Окремі аспекти проблематики лідерства знайшли відображення також в дослідженнях вітчизняних науковців, таких як І. Грищенко, В. Гошовська та С. Головащенко, М. Логунова та інші.
Постановка завдання. Дослідження теоретико-методологічних засад феномену лідерства, його основних концепцій та еволюції в науковій думці, а також систематизація існуючих підходів до визначення лідерства, його ключових характеристик та ролі в управлінських процесах.
Виклад основного матеріалу. Лідерство є багатовимірним феноменом, який поєднує особистісні якості, соціальні взаємодії та управлінські підходи. Існуючі теорії лідерства можна систематизувати за класичними, поведінковими, ситуаційними та сучасними підходами, що включають трансформаційне та етичне лідерство. Важливим аспектом є філософське осмислення лідерства як особистісної практики та як наукової дисципліни з власними методологічними принципами. Лідер не лише формує візію та спрямовує послідовників, а й відіграє ключову роль у прийнятті рішень та розвитку організацій. Ефективне лідерство базується на когнітивних підходах, стратегічному мисленні та гнучкому адаптуванні до змінних умов середовища.
Висновки. Лідерство є складним багатовимірним феноменом, що поєднує особистісні якості, соціальні взаємодії та управлінські підходи. Його ефективність залежить від здатності лідера до адаптації, стратегічного мислення та врахування соціального контексту.
Ключові слова: лідерство, теорії лідерства, філософія лідерства, лідерські компетенції.
Список використаних джерел:
1. Bass, B. M., & Avolio, B. J. (Eds.). 1994. Improving organizational effectiveness through transformational leadership. Thousand Oaks, CA : Sage Publications.
2. Antonakis, J., & Eubanks, D. L. 2017. Looking Leadership in the Face. Current Directions in Psychological Science, 26, 270–275.
3. Argyris, C. 1990. Integrating the Individual and the Organization. New York : Routledge.
4. Blake, R. R., & Mouton, J. S. 1982. Theory and Research for Developing a Science of Leadership. The Journal of Applied Behavioral Science, 18 (3), 275–291.
5. Gardner, J. 1989. Leadership Development. NASSP Bulletin, 73 (515), 73.
6. Greenleaf, R. 2008. Servant as a Leader. Atlanta, GA : Greenleaf Center for Servant Leadership.
7. George, B. 2003. Authentic Leadership: Rediscovering the Secrets to Creating Last Value. San-Francisco, California : Jossey-Bass Publisher.
8. McGregor, D. 1966. Leadership and motivation. Cambridge, MA : M. I. T. Press.
9. Scouller, J. 2016. The Three Levels of Leadership: How to Develop Your Leadership Presence, Knowhow and Skill. Oxford : Management Books 2000
10. Fiedler, F. E. 1972. The Effects of Leadership Training and Experience: A Contingency Model Interpretation. Administrative Science Quarterly, 17 (4), 453–470.
11. Friedman, S. D. 2014. Leading the life you want: skills for integrating work and life. Boston, Massachusetts : Harvard Business Review Press.
12. Грищенко І. М. Шляхи удосконалення програми розвитку лідерства в системі підготовки керівних кадрів. Підготовка фахівців у галузі знань “Державне управління” : вимоги до змісту та відповідність сучасним викликам : матеріали щоріч. наук.-практ. конф. за міжнар. участю (Київ, 6-7 листоп. 2014 р.) / за заг. ред. Ю. В. Ковбасюка, М. М. Білинської, В. М. Сороко. К. : НАДУ, 2014. 316 с.
13. Енциклопедія державного управління : у 8 т. / Нац. акад. держ. упр. При Президентові України ; наук.-ред. колегія : Ю. В. Ковбасюк (голова) та ін. К. : НАДУ, 2011. Т. 1, 732 с. / Гошовська В.А., Головащенко С.М. // Політичний лідер. С. 447-448.
14. Логунова М. М. Соціально-психологічні аспекти управлінської діяльності / М. М. Логунова. К. : Вид-во, 2006. 256 с.
15. Stogdill, R. M. Handbook of Leadership: A Survey of Theory and Research / R. M. Stogdill. New York : Free Press, 1974. 613 p.
16. Bass, B. M. 1985. Leadership and Performance Beyond Expectations. New York: Free Press, 1985. 256 p.
17. Burns, J. M. Leadership / J. M. Burns. New York : Harper & Row, 1978. 530 p.
18. Maxwell, J. C. Developing the Leader Within You. Nashville: Thomas Nelson, 1993. 207 p.
19. Fiedler, F. E. 1967. A Theory of Leadership Effectiveness. New York: McGraw-Hill. 310 p.
20. Bennis, W., & Nanus, B. 1985. Leaders: Strategies for Taking Charge. New York: Harper & Row. 244 p.
21. Lewin, K., Lippitt, R., & White, R. K. 1939. Patterns of aggressive behavior in experimentally created social climates. The Journal of Social Psychology, 10(2), 271-299.
22. Kotter, J. P. 1996. Leading Change. Boston: Harvard Business School Press. 208 p.
23. Yukl, G. 2013. Leadership in organizations (8th ed.). Boston: Pearson. 528 p.
24. Greenleaf, R. K. 1977. Servant leadership: A journey into the nature of legitimate power and greatness. New York: Paulist Press. 300 p.
25. Hallinger, Philip, and Jasna Kovaˇcevi´c. 2022. Mapping the intellectual lineage of educational management, administration and leadership, 1972–2020. Educational Management Administration and Leadership 50: 192–216.
26. Zhao, Liming, Miles Yang, Zhenyuan Wang, and Grant Michelson. 2023. Trends in the Dynamic Evolution of Corporate Social Responsibility and Leadership: A Literature Review and Bibliometric Analysis. Journal of Business Ethics 182: 135–57.
27. Antonakis, John, George Banks, Nicolas Bastardoz, Michael Cole, David Day, Alice Eagly, Olga Epitropaki, Roseanne Foti,William Gardner, Alex Haslam, and et al. 2019. The Leadership Quarterly: State of the journal. The Leadership Quarterly 30: 1–9.
28. Vugt, Mark, and Christopher Rueden. 2020. From genes to minds to cultures: Evolutionary approaches to leadership. The Leadership Quarterly 31: 101404.
29. Judge, Timothy A., Joyce E. Bono, Remus Ilies, and MeganW. Gerhardt. 2002. Personality and leadership: A qualitative and quantitative review. Journal of Applied Psychology 87: 765–80.
30. Sarwar, Uzma, Muhammad Aamir, Yu Bichao, and Zhongwen Chen. 2023. Authentic leadership, perceived organizational support, and psychological capital: Implications for job performance in the education sector. Frontiers in Psychology 13: 1084963.
31. Mouton, Nico. 2019. A literary perspective on the limits of leadership: Tolstoy’s critique of the great man theory. Leadership 15: 81–102.
32. Zaccaro, Stephen J. 2007. Trait-based perspectives of leadership. American Psychologist 62: 6–16.
33. Caldwell, Cam, and Linda A. Hayes. 2016. Self-efficacy and self-awareness: Moral insights to increased leader effectiveness. Journal of Management Development 35: 1163–73.
34. Brower, Holly H., F. David Schoorman, and Hwee Hoon Tan. 2000. A model of relational leadership. The Leadership Quarterly 11: 227–50.
35. Lord, Robert G., Paola Gatti, and Susanna L. M. Chui. 2016. Social-cognitive, relational, and identity-based approaches to leadership. Organizational Behavior and Human Decision Processes 136: 119–34.
36. Graen, George B., and Mary Uhl-Bien. 1995. Relationship-based approach to leadership: Development of leader-member exchange (LMX) theory of leadership over 25 years: Applying a multi-level multi-domain perspective. The Leadership Quarterly 6: 219–47.
37. Fiedler, Fred E. 1964. A Contingency Model of Leadership Effectiveness. In Advances in Experimental Social Psychology 1: 149–90.
38. Hersey, Paul, Kenneth H. Blanchard, and Walter E. Natemeyer. 1979. Situational Leadership, Perception, and the Impact of Power. Group & Organization Studies 4: 418–28.
39. Itzkovich, Yariv, Sibylle Heilbrunn, and Ana Aleksic. 2020. Full range indeed? The forgotten dark side of leadership. Journal of Management Development 39: 851–68.
40. Thompson, Geir, and Lars Glasø. 2018. Situational leadership theory: A test from a leader-follower congruence approach. Leadership & Organization Development Journal 39: 574–91.
41. Salhieh, Loay, Ala’a Mehiar, Ismail Abushaikha, Hendrik Reefke, and Loay Bani-Ismail. 2023. The strategic fit between strategic purchasing and purchasing involvement: The moderating role of leadership styles. International Journal of Quality & Reliability Management 41: 559–84.
42. Pate, Larry B., and Donald C. Heiman. 1987. A Test of the Vroom-Yetton Decision Model in Seven Field Settings. Personnel Review 16: 22–26.
43. Abbas, Muhammad, and Raza Ali. 2023. Transformational versus transactional leadership styles and project success: A meta-analytic review. European Management Journal 41: 125–42.
44. Martinez, Seth-Aaron, and Nahari Leija. 2023. Distinguishing Servant Leadership from Transactional and Transformational Leadership. Advances in Developing Human Resources 25: 141–88.
45. Pulido-Martos, Manuel, Leire Gartzia, José María Augusto-Landa, and Esther Lopez-Zafra. 2023. Transformational leadership and emotional intelligence: Allies in the development of organizational affective commitment from a multilevel perspective and time-lagged data. In Review of Managerial Science. Berlin and Heidelberg: Springer.
46. Magasi, Chacha. 2021. The role of transformational leadership on employee performance: A perspective of employee empowerment. European Journal of Business and Management Research 6: 21–28.
47. Amah, Okechukwu Ethelbert, and Kabiru Oyetuunde. 2020. The effect of servant leadership on employee turnover in SMEs in Nigeria: The role of career growth potential and employee voice. Journal of Small Business and Enterprise Development 27: 885–904.
48. Christensen-Salem, Amanda, Marco Tulio F. Zanini, Fred O. Walumbwa, Ronaldo Parente, Daniel M. Peat, and Jaclyn Perrmanngraham. 2021. Communal solidarity in extreme environments: The role of servant leadership and social resources in building serving culture and service performance. Journal of Business Research 135: 829–39.
49. Anshori, Lutfi Isa, Purnamie Titisari, Sri Wahyu Lelly Hana Setyanti, Raden Andi Sularso Handriyono, and Arnis Budi Susanto. 2023. The Influence of Servant Leadership on Motivation,Work Engagement, Job Satisfaction and Teacher Performance of Vocational Hight School Teachers in Jember City. Quality—Access to Success 24: 261–73.
50. Gil, Alfonso J., Gabriela Bittencourt Gonzalez Mosegui, Rosana Zenezi Moreira, and Mauro J. Eguizabal. 2023. The moderating role of employee proactive behaviour in the relationship between servant leadership and job satisfaction. International Journal of Organizational Analysis 32: 422–34.
51. Canavesi, Alice, and Eliana Minelli. 2022. Servant leadership and employee engagement: A qualitative study. Employee Responsibilities and Rights Journal 34: 413–35.
52. Hartnell, Chad, Amanda Christensen-Salem, Fred O. Walumbwa, Derek Stotler, Flora Chiang, and Thomas A. Birtch. 2023. Manufacturing motivation in the mundane: Servant leadership’s influence on employees’ intrinsic motivation and performance. Journal of Business Ethics 188: 533–52.
53. Kim, Sunmi, Seok Hee Jeong, and Myoung Hee Seo. 2022. Nurses’ ethical leadership and related outcome variables: Systematic review and meta-analysis. Journal of Nursing Management 30: 2308–23.
54. Nguyen, Nguyen Thi Thao, Nguyen Phong Nguyen, and Tu Thanh Hoai. 2021. Ethical leadership, corporate social responsibility, firm reputation, and firm performance: A serial mediation model. Heliyon 7: e06809. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/33898855/
55. Ogunfowora, Babatunde, Meena Andiappan, Madelynn Stackhouse, and Christianne Varty. 2023. CEO ethical leadership as a unique source of substantive and rhetorical ethical signals for attracting job seekers: The moderating role of job seekers’ moral identity. Journal of Organizational Behavior 44: 1380–99.
56. George, B. 2003. Authentic Leadership: Rediscovering the Secrets to Creating Lasting Value. San Francisco: Jossey-Bass, 226 p.
57. Lewis, Clif P., and Maryam Aldossari. 2022. “One of these things is not like the others”: The role of authentic leadership in cross-cultural leadership development. Leadership and Organization Development Journal 43: 1252–70.
58. Tate, Kaitlyn, Tatiana Penconek, Bruna Moreno Dias, Greta G. Cummings, and Andrea Bernardes. 2023. Authentic leadership, organizational culture and the effects of hospital quality management practices on quality of care and patient satisfaction. Journal of Advanced Nursing 79: 3102–14.
59. Baquero, Asier. 2023. Authentic leadership, employee work engagement, trust in the leader, and workplace well-being: A moderated mediation model. Psychology Research and Behavior Management 16: 1403–24.
60. Hickey, Niamh, Aishling Flaherty, and Patricia Mannix McNamara. 2022. Distributed Leadership: A Scoping Review Mapping Current Empirical Research. Societies 12: 15.
61. Zhu, Jinlong, Zhenyu Liao, Kai Chi Yam, and Russell E. Johnson. 2018. Shared leadership: A state-of-the-art review and future research agenda. Journal of Organizational Behavior 39: 834–52.
62. Cordoba, Emmeline Lagunes, Suzanne Shale, Rachel Clare Evans, and Derek Tracy. 2022. Time to get serious about distributed leadership: Lessons to learn for promoting leadership development for non-consultant career grade doctors in the UK. BMJ Leader 6: 45–49.
63. Berraies, Sarra. 2023. Mediating effects of employees’ eudaimonic and hedonic well-being between distributed leadership and ambidextrous innovation: Does employees’ age matter? European Journal of Innovation Management 26: 1271–92.
64. Fu, Lihua, Zhiying Liu, and Suqin Liao. 2018. Is distributed leadership a driving factor of innovation ambidexterity? An empirical study with mediating and moderating effects. Leadership & Organization Development Journal 39: 388–405.
65. Xhemajli, Ariana, Mimoza Luta, and Emin Neziraj. 2022. Applying distributed leadership in micro and small enterprises of kosovo. WSEAS Transactions On Business And Economics 19: 1860–66.
66. Cristofaro, Matheo, Christopher Neck, Pier Luigi Giardino, and Christopher B. Neck. 2023. Self and shared leadership in decision quality: A tale of two sides. Management Decision 61: 2541–63.
67. Shoukat, Muhammad Haroon, Syed Asim Shah, and Dilnaz Muneeb. 2023. Shared leadership and team performance in health care: How intellectual capital and team learning intervene in this relationship. The Learning Organization 30: 426–45.
68. Singh, Sanjay Kumar, Manlio Del Giudice, Shlomo Y. Tarba, and Paola De Bernardi. 2022. Top Management Team Shared Leadership, Market-Oriented Culture, Innovation Capability, and Firm Performance. IEEE Transactions on Engineering Management 69: 2544–54.
69. Hoang, Giang Hien, Elisabeth Wilson-Evered, Leonie Lockstone-Binney, and Tuan Trong Luu. 2021. Empowering leadership in hospitality and tourism management: A systematic literature review. International Journal of Contemporary Hospitality Management 33: 4182–214. Hickey
70. Shahab, Moh Ali, Agus Sobari, and Udin Udin. 2018. Empowering Leadership and Organizational Citizenship Behavior: The Mediating Roles of Psychological Empowerment and Emotional Intelligence in Medical Service Industry. International Journal of Economics and Business Administration VI: 80–91.
71. Jønsson, Thomas Faurholt, Esther Bahat, and Massimilano Barattucci. 2021. How are empowering leadership, self-efficacy and innovative behavior related to nurses’ agency in distributed leadership in Denmark, Italy and Israel? Journal of Nursing Management 29: 1517–24.
72. Castillo, Elizabeth A., and Mai P. Trinh. 2019. Catalyzing capacity: Absorptive, adaptive, and generative leadership. Journal of Organizational Change Management 32: 356–76.
73. Adobor, Henry, William Phanuel Kofi Darbi, and Obi Berko O. Damoah. 2021. Strategy in the era of “swans”: The role of strategic leadership under uncertainty and unpredictability. Journal of Strategy and Management.
74. Crabtree, Benjamin F., Jenna Howard, William L. Miller, DeANN Cromp, Clarissa Hsu, Katie Coleman, Brian Austin, Margaret Flinter, Leah Tuzzio, and Edward H.Wagner. 2020. Leading Innovative Practice: Leadership Attributes in LEAP Practices. The Milbank Quarterly 98: 399–445.
75. Lin, Qin, and Lingfeng Yi. 2023. Survival of the fittest: The multiple paths of entrepreneurial leadership driving adaptive innovation in uncertain environment. European Journal of Innovation Management 26: 1150–67. Hallinger
76. Olin, Karolina, Charlotte Klinga, Mirjam Ekstedt, and Karin Pukk-Härenstam. 2023. Exploring everyday work as a dynamic non-event and adaptations to manage safety in intraoperative anaesthesia care: An interview study. BMC Health Services Research 23: 1–15.
77. Стрижко В. А. 2016. Лидер ХХІ века и философия. Вісник Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди.. Філософія. Вип. 46(2), с. 9–102.
78. Нестуля О. О., Нестуля С. І., 2016, Основи лідерства. Наукові концепції (середина ХХ – початок ХХІ ст.), Навч. посіб. Полтава: ПУЕТ 2016, с. 375.
79. Романовський О. Г., Пономарьов О. С. 2017. Парадоксальна природа харизматичного лідерства. Щоквартальний журнал “Теорія і практика управління соціальними системами”. №1. 2017. С. 5–16.
80. Кант, І 2004, Рефлексії до критики чистого розуму, перек. з нем. Буковський І., Київ : Юніверс, 464 с.
автор: Д. Б. Свириденко
Актуальність теми дослідження. Волонтерство є важливим соціальним явищем, особливо в умовах сучасних викликів в Україні. Воно стало ключовим елементом суспільної мобілізації, проте його філософські аспекти досліджені недостатньо. Необхідний глибший аналіз волонтерства як форми соціальної активності, що ґрунтується на моральних цінностях, альтруїзмі та відповідальності.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. У статті проаналізовано праці українських науковців, що досліджують різні аспекти соціальної активності. М. Уйсімбаєва розкриває її сутність і значення для суспільного розвитку. С. Чернета розглядає це поняття з філософського, психологічного, соціологічного та педагогічного поглядів, визначаючи спільні підходи до його розуміння. Н. Ковтун аналізує співвідношення понять “активність”, “соціальна активність” і “діяльність”. А. Котелевець уточнює сутність соціальної активності та досліджує її розвиток у студентів через волонтерську діяльність. В. Болотова, Н. Ляшенко та Т. Байдак характеризують волонтерство як форму соціальної активності.
Постановка завдання. Мета дослідження полягає у визначенні філософського змісту волонтерства як форми соціальної активності особистості.
Виклад основного матеріалу. Волонтерство в Україні набуло значного розвитку, особливо в умовах сучасних викликів. Його досліджують у межах соціальної філософії, соціології, психології та педагогіки. У статті розглянуто філософський зміст волонтерства як прояву соціальної активності.
Висновки. Таким чином, волонтерство як форма соціальної активності має глибокий філософський зміст. Воно є не лише способом допомоги іншим, а й шляхом до самопізнання, побудови гармонійних відносин із суспільством і пошуку сенсу життя. Через цю діяльність людина реалізує себе як моральну істоту, утверджуючи цінності добра, свободи та відповідальності. Волонтерство підкреслює, що сенс життя розкривається через служіння іншим і творення добра, яке залишає слід у світі.
Ключові слова: соціальна активність, якість особистості, соціальна діяльність, волонтерство, мотивація, соціалізація волонтерів, соціальна інтеграція.
Список використаної літератури:
1. Болотова, ВО, Ляшенко, НО & Байдак, ТМ 2018, ‘Волонтерська діяльність в Україні як вид соціальної активності’, Грані, Том 21, № 9, c. 47-57.
2. Горінов, П & Драпушко, Р 2022, Волонтерська діяльність в Україні: соціально-правове дослідження. Монографія, Київ : Державний інститут сімейної та молодіжної політики, 240 с.
3. Електронна версія “Великої української енциклопедії” 2015-2024, Активність соціальна. Доступно : <https://vue.gov.ua/Активність_соціальна>. [2 Січень 2025].
4. Єременко, А & Безрукова, О 2023, ‘Характеристика волонтерського руху та мотивація волонтерів в умовах російсько-української війни (за результатами якісного дослідження)’, Соціологічні студії, № 2, c. 26-37.
5. Волонтери на Полтавщині створили пристрій на основі електронного мікроскопа для стеження за російською армією (n.d.). Доступно : <https://dev.ua/news/oko-saurona-stezhytyme-za-rosiianamy-1731320281>. [2 Січень 2025].
6. Волонтерська Платформа : матеріали веб-сайту (n.d.). Доступно : <https://platforma.volunteer.country/>. [2 Січень 2025].
7. Ковтун, Н 2014, ‘До проблеми визначення поняття “соціальна активність”’, Українська полоністика, Вип. 11, c. 129-137.
8. Котелевець, АМ 2024, Розвиток соціальної активності студентів у волонтерській діяльності. Дисертація доктора філософії, Київ : Київський столичний університет імені Бориса Грінченка, 212 с.
9. Реєстр волонтерів виріс у 1,5 рази цьогоріч 2024. Доступно : <https://opendatabot.ua/analytics/volunteers-2024>. [2 Січень 2025].
10. Руссо, Жан-Жак 2001, Про суспільну угоду, або принципи політичного права, пер. з фр. та ком. О. Хома, Київ : Port-Royal, 349 с.
11. Сартр, Ж-П 2001, Буття і ніщо: нарис феноменологічної онтології, пер. В. Лях, П. Таращук. Київ : Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 855 с.
12. Уйсімбаєва, М 2014, ‘Соціальна активність особистості як чинник суспільного розвитку’, Наукові записки. Серія: Педагогічні науки. Вип. 132, с. 247-250.
13. Чернета, С 2015, ‘Соціальна активність особистості як умова розвитку сучасного українського суспільства’, Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Педагогічні науки, № 1, c. 177-180.
автори: В. Г. Воронкова, В. О. Нікітенко, Н. Г. Метеленко
Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах відбудови України після війни особливої уваги набуває концепція “зеленої” цифрової трансформації як ключового чинника сталого розвитку регіонів. Поєднання екологічних принципів із цифровими технологіями дозволяє не лише відновити зруйновану інфраструктуру, а й зробити її більш ефективною, екологічною та інноваційною. Актуальність цієї теми зумовлена з тим, що відбудова міст та сільських територій потребує впровадження сталих рішень, що мінімізують негативний вплив на довкілля; використання цифрових технологій необхідне для оптимізації міської інфраструктури, транспорту та управління ресурсами.
Постановка проблеми. Україна рухається у напрямку європейської інтеграції, що передбачає імплементацію “зеленого курсу” ЄС (European Green Deal), спрямованого на зниження вуглецевого сліду та екологічну стійкість економіки, фінансування проектів “зеленої” цифрової трансформації. Велику роль відіграє “зелена” цифрова трансформація для економіки та соціальної сфери, інноваційного розвитку “зеленого” бізнесу та нових можливостей для підприємництва.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. У представленому дослідженні ми спираємося на концепції мережевої свідомості, розроблені українськими науковцями, зокрема В. Воронковою, В. Нікітенко, О. Кивлюк, О. Сорокіною та іншими. Цифрова трансформація виступає фундаментальним елементом економічної безпеки, на що вказують С. Співаковський, О. Кочубей, О. Шебаніна, О. Сохацька, І. Ярошенко та Т. Нич. Водночас роботи І. Бурлакової, Б. Ковальова, П. Зауера та А. Дворжак акцентують увагу на необхідності переходу до моделі “зеленої” економіки, що є не лише екологічним, а й цивілізаційним викликом.
Постановка завдання. Дослідити можливості інтеграції екологічних принципів у процес цифрової модернізації інфраструктури міст і сільських територій.
Виклад основного матеріалу. “Зелена” цифрова трансформація є не просто технологічним трендом, а необхідною умовою сталого відновлення України. Вона сприятиме економічному зростанню, екологічній безпеці, соціальному добробуту та інтеграції України у світовий простір сталого розвитку. Європейський вектор розвитку України націлений на підвищення якості життя населення завдяки екологічно чистому міському середовищу, “розумним” енергетичним мережам та цифровій доступності послуг. “Зелена” цифрова трансформація не є лише технологічним процесом, а глибоким філософським вибором, який визначає наше майбутнє. Технології, які ми розвиваємо, повинні служити не тільки людським потребам, але й благу природи та її ресурсів. Від цього залежить не тільки наша економіка, але й моральна відповідальність перед майбутніми поколіннями.
Висновки. “Зелена” цифрова трансформація є відображенням нашої здатності до змін ‑ змін, які ґрунтуються на любові до природи, турботі про довкілля і відповідальності перед людьми. Це можливість не тільки будувати нові технології, але й формувати нові відносини з навколишнім світом, створюючи основу для справжнього, стійкого та гармонійного розвитку. І хоча шлях до цього ще далеко, саме ця трансформація може стати фундаментом для кращого майбутнього ‑ майбутнього, в якому техніка і природа, економіка і етика існують у глибокій взаємодії та гармонії.
Ключові слова: цифрова трансформація економіки, сталий розвиток, концепція “зеленої” цифрової трансформації.
Список використаних джерел:
1. Akimov, O 2022, ‘Post-war Economy of Ukraine: Innovation and Investment Development Project’, Economic Affairs, Vol. 67, № 5, pp. 943–959.
2. Burlakova, I, Kovalov, B, Sauer, P & Dvořák, A 2018, ‘Transformation Mechanisms of Transition to the Model of “Green” Economy in Ukraine’, Journal of Environmental Management and Tourism, № 8, pр. 1029–1040.
3. Voronkova, VH & Nikitenko, VO 2022, Philosophy of the digital human and digital society: Theory and practice (Філософія цифрової людини і цифрового суспільства: теорія і практика), Lviv-Toruń: Liha-Pres.
4. Воронкова, В, Нікітенко, В & Метеленко, H 2024, ‘Праксеологічні засади реалізації концепції цифрова людина і цифрове суспільство в умовах глобальних змін’, Humanities studies: Collection of Scientific Papers, ed. Voronkova, V, Zaporizhzhia: Publishing house “Helvetica”, № 21 (98), c. 22–31. Доступно : <https://doi.org/10.32782/hst-2024-21-98-03>. [8 Січень 2025].
5. Кивлюк, О, Гарбар, Г, Пунченко, О, Арабаджиєв, Д & Андрюкайтене, P 2024, ‘Філософія сталого розвитку в умовах цифрової трансформації як основа збалансованого економічного зростання, соціального добробуту та екологічної стійкості’, Humanities studies: Collection of Scientific Papers, ed. V. Voronkova, Zaporizhzhia : Publishing house “Helvetica”, № 21 (98), c. 45–54. Доступно : <https://doi.org/10.32782/hst-2024-21-98-06>. [8 Січень 2025].
6. Марченко, ОЮ & Грабін, ОЮ 2024, ‘Зелена та цифрова трансформації економіки України: пріоритети післявоєнного відновлення економіка та суспільство’, Економіка та суспільство, Випуск 59. Доступно : <https://doi.org/10.32782/2524-0072/2024-59-173>. [8 Січень 2025].
7. Nikitenko, V, Voronkova, V, Oleksenko, R, Matviienko, H & Butkevych, O 2023, ‘Sustainable agricultural development paradigm formation in the context of managerial experie nce of industrialized countries’, Revista de la universidad del ZULIA, 3ª época. Año 14, № 39, pp. 81-97. Available from : <http://dx.doi.org/10.46925//rdluz>. [8 January 2025].
8. Сорокіна, О 2024, ‘Вплив ШІ на трансформацію життя сучасної людини’, Humanities studies: Collection of Scientific Papers, ed. V. Voronkova, Zaporizhzhia : Publishing house “Helvetica”, № 21 (98), pp. 110–115. Доступно : <https://doi.org/10.32782/hst-2024-21-98-13>. [8 Січень 2025].
9. Spivakovsky, S, Kochubey, O, Shebanina, O, Sokhatska, O, Yaroshenko, I & Nych, T 2021, ‘The Impact of Digital Transformation on the Economic Security of Ukraine’, Studies of Applied Economics, № 3, 9 (5), Special Issue: Innovation in the Economy and Society of the Digital Age. Available from : <https://doi.org/10.25115/eea.v39i5.5040>. [8 January 2025].
10. Тищенко, Д 2023, ‘Цифрова трансформація як драйвер розвитку економіки’, Цифрова економіка та економічна безпека, № 4 (04), c. 38-45. Доступно : <https://doi.org/10.32782/dees.4-7>. [8 Січень 2025].
автор: П. В. Горінов
Актуальність теми дослідження зумовлена недостатньою концептуалізацією філософського розуміння ціннісно-мотиваційних компонентів волонтерської діяльності в межах світового досвіду та компаративного аналізу. Сутнісно-змістовна невизначеність цих компонентів в емпіричному вимірі посилила наукові дискусії серед дослідників гуманітарних наук щодо необхідності теоретичного обґрунтування філософсько-світоглядних засад волонтерської діяльності.
Постановка проблеми. Становлення та розвиток системи протистояння ворогу в російсько-українській війні залучив до наукових дискусій тематику волонтерської діяльності в контексті її ціннісно-мотиваційних компонентів.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Джерельною базою дослідження є праці українських і західних науковців у сфері гуманітарних наук. Особливу увагу приділено дослідженням волонтерської діяльності, зокрема напрацюванням Я. Блохи, В. Бліхара, Р. Драпушка, О. Ільюка, Н. Гапон, А. Худзіцкої-Чупали та інших. Важливими є дослідження закордонних філософів і соціологів, зокрема P. Aleksandrowicz, D. Bockermann, F. Frerichs щодо волонтерства в Німеччині, а також P. Dekker та L. Halman, які проаналізували цінності волонтерської діяльності. B. Voicu та M. Voicu дослідили специфіку волонтерства в Європі.
Постановка завдання. Завданнями дослідження є аналіз наукових підходів вітчизняних та зарубіжних дослідників до філософсько-світоглядних детермінант, що визначають ціннісні аспекти волонтерської діяльності; вивчення мотиваційних чинників, які спонукають людей до волонтерства в різних країнах світу, та їхньої залежності від домінуючих систем цінностей; обґрунтування концептуальних засад формування системи ціннісних компонентів волонтерської діяльності в Україні.
Виклад основного матеріалу. Волонтерська діяльність набуває нової активності, відіграючи ключову роль у громадянському суспільстві України. Вона сприяє підтримці воїнів, ветеранів, постраждалих і біженців, а також мобілізації ресурсів громадянського суспільства. Волонтерський рух поширює філософію “доброї волі як волі до добра”, де особистість знаходить сенс через допомогу іншим, морально та професійно зростаючи, переосмислюючи власні ціннісні орієнтири, що є предметом нашого дослідження.
Висновки. Ціннісно-мотиваційні компоненти волонтерської діяльності варіюються залежно від країни, віку, освіти, соціального статусу та сфери застосування. Для західних суспільств ключовими мотивами є культурні традиції, кар’єрний розвиток, навчання та соціальна взаємодія, тоді як в Україні волонтерство пов’язане із безпековими викликами, допомогою військовим і постраждалим, а також повоєнним відновленням. Наразі воно ґрунтується на цінностях солідарності, гуманності, соціальної справедливості, співробітництва, емпатії та патріотизму.
Ключові слова: волонтерська діяльність, філософія волонтерської діяльності, волонтерський рух як дух свободи, доброчинність, ціннісно-мотиваційні компоненти.
Список використаних джерел:
1. Бліхар, В, Карась, А & Требін, М 2015, Філософія: підручник. Доступно: <https://learn.ztu.edu.ua/pluginfile.php/218480/mod_resource/content/1/blikhar_vs_karas_af_trebin_mp_ta_in_filosofiia.pdf>. [3 Cічень 2025].
2. Блоха, Я 2023, ‘Світоглядні засади волонтерства в Україні в умовах війни’, Філософські обрії, № 47, с. 80-88. Доступно: <https://philosobr.pnpu.edu.ua/article/view/282578/279264>. [30 Cічень 2025].
3. Вікіпедія 2018, Волонтери ООН. Доступно: <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8_%D0%9E%D0%9E%D0%9D>. [3 Cічень 2025].
4. Гапон, Н & Худзіцка-Чупала, А 2023, ‘Соціально-психологічні аспекти дослідження волонтерства: мотивація та організаційні очікування волонтерів’, Габітус, № 47, c. 171-175. Доступно: http://habitus.od.ua/journals/2023/47-2023/30.pdf. [3 Січень 2025].
5. Горєлов, Д & Корнієвський, О 2015, Волонтерський рух: світовий досвід та українські громадянські практики, НІСД. Доступно: <https://niss.gov.ua/sites/default/files/2015-02/volonter-697e4.pdf>. [3 Січень 2025].
6. Горінов, ПВ & Драпушко, РГ 2022, ‘Адміністративно-правове регулювання волонтерського руху в Україні’, Юридичний науковий електронний журнал, № 8, c. 266–269. Доступно: <https://doi.org/10.32782/2524-0374/2022-8/57>. [3 Січень 2025].
7. Горінов, П & Драпушко, Р 2022, Волонтерська діяльність в Україні: соціально-правове дослідження : монографія. Київ: Державний інститут сімейної та молодіжної політики.
8. Горінов, ПВ & Драпушко, РГ 2022, ‘Становлення національної ідентичності українців як основа національної безпеки Української держави’, Юридичний науковий електронний журнал, № 10, c. 26-30. Доступно: <http://lsej.org.ua/10_2022/2.pdf>. [3 Січень 2025].
9. Демент, Д 2024, ‘Філософія і світогляд в часи війни’, в Наука в соціокультурному розвитку людства: історичне становлення і сучасний стан.: Всеукраїнська науково-практична конференція молодих вчених, Харків, Україна, c. 39-40. Доступно: <https://nuczu.edu.ua/images/topmenu/science/konferentsii/2024/zbirnyk_materialiv_konferentcii14_11_2024.pdf>. [3 Січень 2025].
10. Драпушко, РГ, Горінов, ПВ & Міненко, ЄС 2022, ‘Ефективність залучення молоді до прийняття управлінських рішень’, Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Публічне управління та адміністрування, Том 33 (72), № 3, c. 54-59.
11. Драпушко, Р & Ільюк, О 2023, ‘Становлення філософії волонтерського рху як теоретичної основи особливого розуміння свободи’, Мультиверсум. Філософський альманах, № 1(177), Том 1, с. 40-58.
12. Заверико, Н 2013, ‘Соціально-педагогічна практика: зміст та оцінювання її результатів’, Соціальна педагогіка: теорія та практика, № 2, с. 72-79. Доступно: <https://kntiis.od.ua/sites/default/files/files/volonterstvo2.pdf>. [3 Cічень 2025].
13. Калатаєнко, Н 2024, Мотивація волонтерів: як берегти й плекати довіру до організації. Доступно: <https://cs.detector.media/community/texts/186077/2024-04-19-motyvatsiya-volonteriv-yak-beregty-y-plekaty-doviru-do-organizatsii/>. [3 Cічень 2025].
14. Лях, Т 2011, ‘Види мотивації до волонтерської діяльності’, Вісник Запорізького національного університету, № 2(15), с. 37-41. Доступно: <https://core.ac.uk/download/19666975.pdf>. [3 Cічень 2025].
15. Мозгова, Н 2021, ‘Онтологічна основа духовних цінностей як етико-естетичний синтез’, в Ціннісні орієнтири в сучасному світі: теоретичний аналіз та практичний досвід ІІІ Міжнародна науково-практична конференція, Тернопіль, Україна, с. 36-39. Доступно: <http://dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/123456789/19806/3/Tsinnisni_Oriien_Suchasn_Sv.pdf>. [3 Cічень 2025].
16. Національний комітет Товариства Червоного Хреста України 2022, Історія Українського Червоного Хреста. Доступно: <https://redcross.org.ua/about-urcs/history/#collapse1768028564>. [3 Cічень 2025].
17. Панькова, О, Касперович, О & Іщенко, О 2016, ‘Розвиток волонтерської діяльності в Україні як прояв активізації соціальних ресурсів громадянського суспільства: специфіка, проблеми та перспективи’, Український соціум, № 2(57), с. 25-40. Доступно: <https://ukr-socium.org.ua/wp-content/uploads/2016/04/25-40__no-2__vol-57__2016__UKR.pdf>. [3 Cічень 2025].
18. Aleksandrowicz, P, Bockermann, D & Frerichs, F (n. d.), Older volunteers in Germany: opportunities and restrictionsin in the welfare mix. Available from : <https://bristoluniversitypressdigital.com/display/book/9781447307211/ch005.xml>. [3 January 2025].
19. Canadian Abilities Foundation 2022, The benefits of volunteering as a newcomer TO Canada. Available from : <https://www.canadianabilities.org/archives/1755>. [3 January 2025].
20. Dekker, P & Halman, L (n. d.), Volunteering and Values: An Introduction. Available from : <https://www.researchgate.net/publication/227004799_Volunteering_and_Values_An_Introduction>. [3 January 2025].
21. SupportME 2023, Волонтерство: самореалізація з користю для себе та суспільства. Available from : <https://supportme.org.ua/opportunities-and-dangers/volunteering>. [3 January 2025].
22. The Conference Board of Canada 2018, The Value of Volunteering in Canada. Available from : <https://volunteer.ca/wp-content/uploads/2024/06/Value-of-Volunteering-in-Canada-Conf-Board-Final-Report-EN.pdf>. [3 January 2025].
23. The Economics Daily 2024, More than 11 million people volunteered on an average day in 2022. Available from : <https://www.bls.gov/opub/ted/2024/more-than-11-million-people-volunteered-on-an-average-day-in-2022.htm>. [3 January 2025].
24. Voicu, B & Voicu, M 2022, Volunteers and volunteering in Central and Eastern Europe. Available from : <https://www.researchgate.net/publication/242022883_Volunteers_and_volunteering_in_Central_and_Eastern_Europe>. [3 January 2025].
автор: В. М. Вашкевич
Актуальність теми дослідження. З позиції сучасної філософії освіти, яка приділяє особливу увагу індивідуальності, партнерській взаємодії та критичній рефлексії, модернізація педагогічних стратегій у мовній підготовці набуває першочергового значення. У глобалізованому середовищі володіння англійською, німецькою, французькою чи іншою міжнародною мовою є водночас і каналом комунікації, і інструментом розвитку креативності та міжкультурного порозуміння. Вільне опанування кількома мовами розглядається тут не просто як технічний навик, а як один із ключових чинників розширення світогляду, формування толерантності й гнучкості мислення майбутніх учителів, які далі стануть провідниками знань для своїх учнів.
Постановка проблеми. З огляду на стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій і постійне оновлення змісту освіти, виникає потреба у створенні такої системи мовної підготовки, яка б відповідала сучасному філософському баченню освіти як простору діалогу, саморозвитку та спільного пошуку істини. Проблема полягає у визначенні оптимальних шляхів реформування навчальних планів, методик і форм організації освітнього процесу, аби майбутні педагоги набували вміння швидко адаптуватися до змін, розвивати в учнях гнучке критичне мислення та забезпечувати їм доступ до різноманітних культурно-мовних ресурсів. Для успішної реалізації такого завдання необхідні ґрунтовні дослідження світового досвіду, зокрема британського, а також урахування особливостей національної системи освіти, що загалом сприятиме підвищенню якості підготовки фахівців і зміцненню міжнародного освітнього співробітництва.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значний внесок у дослідження особливостей професійної підготовки вчителів англійської мови зробили вітчизняні та зарубіжні вчені, зокрема І. Задорожня, А. Подолянська, А. Сауляк, О. Семиног, Л. Стрельченко. Вони звертають увагу на важливість врахування психолого-педагогічних чинників у підготовці фахівців, а також на необхідність формування комунікативної, лінгвокультурної та інформаційно-технологічної компетентностей. У дослідженнях акцентується на широкому спектрі професійних якостей учителя, серед яких креативність, здатність до самоосвіти та готовність працювати з різновіковими аудиторіями.
Постановка завдання. З огляду на зазначені виклики і досвід дослідників, завданням даної статті є висвітлити основні вектори модернізації мовної підготовки фахівців на прикладі освітньої системи Великої Британії та окреслити практичні рекомендації щодо її застосування в умовах національної освіти. Виконання цього завдання сприятиме вдосконаленню професійної підготовки майбутніх учителів, підвищенню рівня їхньої іншомовної компетентності та конкурентоспроможності на міжнародному ринку праці.
Виклад основного матеріалу. У статті аналізується модернізація системи професійної підготовки вчителів на прикладі освітнього досвіду Великої Британії, зокрема з урахуванням основоположних державних документів у сфері педагогічної освіти: Національних стандартів кваліфікованого вчителя, Національного курікулуму базової підготовки вчителя тощо. Звертається увага на те, що модернізація системи вищої школи сприяє впровадженню інноваційних педагогічних технологій, перегляду традиційних лекційно-семінарських форм навчання та активнішому залученню студентів до тьюторських занять, дискусій, рольових ігор, майстер-класів і проєктної діяльності. Важливу роль при цьому відіграє багаторічний досвід університетів та педагогічних коледжів, які поєднують теорію з розгалуженою системою практики в школах-партнерах. Така організація освіти дає змогу майбутнім учителям ще на етапі навчання випробувати різні підходи до викладання і, водночас, розвинути здатність рефлексувати та вдосконалювати власну професійну майстерність.
Висновки. Встановлено, що модернізація іншомовної педагогічної освіти передбачає оволодіння спеціально-предметними та професійно-педагогічними компетенціями, які мають забезпечити здатність майбутніх вчителів до ефективного використання традиційних та інноваційних педагогічних технологій, здійснювати диференціацію та індивідуалізацію навчання іноземних мов, розвивати культурну та лінгвістичну обізнаність учнів, адекватно оцінювати знання учнів та контролювати їх успішність, а також загальними навичками роботи з інформаційно-комунікаційними технологіями, технічними засобами навчання та вміти розробляти моделі оптимізації навчання іноземних мов з їх використанням.
Ключові слова: мовна освіта, педагогічні компетенції, мовні стратегії, вчитель, тьюторські технології, ментор, освітня політика.
1. Базуріна, ВМ 2006, Професійна підготовка вчителів іноземних мов у Великій Британії. Автореферат дисертації кандидата педагогічних наук, Житомир, 20 с.
2. Гарбуза, ТВ 2013, ‘Організаційне забезпечення процесу професійної підготовки майбутніх учителів іноземної мови у Відкритому університеті Великобританії’, Вісник післядипломної освіти, № 9 (22), с. 34–44.
3. Козаченко, ІВ 2016, ‘Підготовка вчителів іноземних мов у Великій Британії: позитивний досвід для України’, Молодий вчений, № 4 (31), с. 379–383.
4. Колесніченко, НЮ 2013, ‘Іншомовна педагогічна освіта Великої Британії: сучасний стан та перспективи модернізації’, Наука і освіта, № 1–2, с. 172–176.
5. Лазоренко, О 2011, ‘Пріоритетні напрямки розвитку професійного іншомовного спілкування у вищих навчальних закладах Великої Британії кінця XX – початку XXI сторіччя’, Проблеми підготовки сучасного вчителя, № 3, с. 311–317.
6. Никитюк, СІ 2014, ‘Провідні чинники виникнення системи заочної освіти в Великобританії’, Збірник наукових праць, вип. 16, с. 173–177.
7. Палеха, О 2012, ‘Державна політика регулювання підготовки вчителів іноземної мови у Великій Британії’, Педагогічні науки, № 3 (56), с. 74–79.
8. Подолянська, АО 2014, ‘Аналіз навчальних планів програм бакалавра та магістра із гуманітарних наук із філологічних спеціальностей у Бірмінгемському університеті’, Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, № 8 (42), с. 32–39.
9. Сауляк, А 2012, ‘Особливості методичної підготовки вчителів англійської мови в Великобританії’, Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, вип. 81 (2), с. 443–447.
10. Семеног, О 2007, ‘Тенденції культуромовної підготовки вчителя в зарубіжній школі’, Психолого-педагогічні проблеми сільської школи: збірн. наук. пр. Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, ред. кол.: Побірченко Н.С. (гол. ред.) та ін., вип. 20, с. 51–59.
11. Стрельченко, ЛВ 2013, ‘Особливості професійної підготовки вчителя англійської мови в системі вищих навчальних закладах Великобританії в контексті європейських вимог’, Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, вип. 121, ч. 1, с. 93–98.
12. Стрельченко, ЛВ 2013, ‘Модернізація професійної підготовки вчителя англійської мови в системі вищої педагогічної освіти Великобританії’, Наукові записки Національного університету “Острозька академія”, вип. 37, с. 268–270.
13. Crome, K, Farrar, R & O’Conner, P 2008, ‘What is Autonomous Learning?’, Discourse, № 1, pp. 11–16.