Оберіть свою мову
Оберіть свою мову
автор: У. В. Жорнокуй
Актуальність теми дослідження визначається тим, що у постінформаційному суспільстві літературна журналістика стикається з рядом викликів, особливо гостро серед яких звучить верифікація інформації, її доступний обсяг, адаптація тексту з урахуванням необхідних стратегій, потреб і вікової складової читацької аудиторії, що специфікує проблематику і жанрові особливості в результаті представленого її увазі твору.
Постановка проблеми. Необхідність здійснення досліджень з аналізованої проблеми полягає у лакунарності рецептивної бази з літературної журналістики, яку ще і досі багато хто з вітчизняних науковців розглядає як похідну від літературознавства дисципліну. Більше того, в епоху діджиталізації та клікбейтового подання інформації представники літературної журналістики змушені знаходити все нові способи популяризації своїх лонгрід-текстів, що увиразнює необхідність здійснення подібних досліджень.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченням літературної журналістики у вітчизняній науці займалися Л. Шутяк, О. Харченко, К. Сільман та інші, проте їхні розвідки вибіркового характеру і представляють окремий аспект у дослідженнях з аналізованої проблеми. У той час, як англомовна рецепція широко розвинена і представляє значний інтерес до літературної журналістики як до окремого наукового методу, наприклад, у роботах таких авторів, як С.М. Здовч, Л. Гуткайнд, Р. Нордквіст, Дж. Сімонс, Н. Сімс.
Постановка завдання. Авторка поставила собі за завдання висвітлити основні етапи у ході культурно-історичного становлення літературної журналістики та її виокремлення в окремий науковий метод, окреслення спільних і відмінних особливостей у творах ключових представників у ході її еволюції.
Виклад основного матеріалу. Літературна журналістика як жанр виникла у XX столітті завдяки таким постатям, як Трумен Капоте, Норман Мейлер та Том Вулф, які внесли нові стандарти у написання документальних текстів. Проте як новий унікальний метод письма почала формуватися задовго до цього. Риси літературної журналістики простежуємо ще у творах Даніеля дефо, Джонатана Свіфта, Чарльза Дікенса, Марка Твена та інших. Таким чином, виділяємо три ключових етапи: ранній, “нова літературна журналістика” 1960-хх років та літературна журналістика після 1970 років, твори періоду яких в порівняльному зрізі представляють певні стилістично-жанрові відмінності.
Висновки. Літературна журналістика продовжує еволюціонувати, враховуючи культурні, соціальні та технологічні зміни. Дослідження вітчизняних і зарубіжних науковців сприяють глибшому розумінню цього феномену. Найважливіше, що це уможливлює тлумачення журналістики як методу неспівмірного художній літературі через притаманний їй масовий характер. Проте експерименти з текстом та способами його вираження і представлення підтверджують двояку природу літературної журналістики як методу. Її міждисциплінарний характер становить водночас і виклик, і перешкоду, оскільки певною мірою кожен твір як результат роботи є окремим текстом для подальшої інтерпретативної модальності.
Ключові слова: етапи становлення жанрово-стилістичні особливості, літературна журналістика, метод, міждисциплінарний характер, представник
Список використаних джерел:
автор: О. Л. Притула
Актуальність теми дослідження. В контексті сучасного розвитку української освіти, вихованні молоді та зміцненні патріотизму, бойові мистецтва можуть стати основою формування дисциплінованості та самоконтролю, соціальної адаптованості та розвитку комунікативних навичок, популяризації здорового способу життя як у фізичному так і психологічному сенсах, гармонізації особистості тощо.
Постановка проблеми. Концепція Нової української школи наголошує на тому, що кожна дитина є неповторною індивідуальністю, вона унікальна від природи й талановита. Відповідно її необхідно всебічно розвивати, в тому числі й шляхом популяризації бойових мистецтв, формування фізичної сили і твердого духу.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Для дослідження особливостей бойових мистецтв доречним є категоріальний апарат і методологічні підходи, розроблені в концепціях наступних дослідників: В. Белан, В. Гаврилюк, А. Гірак, О. Горбенко, Н. Ковтун, С. Кубіцький, Я. Куриленко, М. Лях, В. Олійник, З. Охірменко, Л. Рибалко, К. Соболюк, С. Хоменко, Ю. Яремчук та інших.
Постановка завдання. Розкрити роль бойових мистецтв в системі Нової української школи.
Виклад основного матеріалу. У статті розглядаються бойові мистецтва як ефективний засіб формування фізичної сили і твердого духу, що гармонійно співвідноситься з основними положеннями та метою Нової української школи (НУШ). Окрім традиційних завдань фізичного й духовного розвитку школярів, бойові мистецтва сприятимуть національно-патріотичному та громадянському вихованню особистості, що є базовою ідеєю Концепції НУШ. Загалом вони становлять підґрунтя гармонійного розвитку молодої людини, допомагають засвоєнню громадянських та моральних цінностей. Аналізується дієвий метод психофізичного й морально-світоглядного виховання молоді – хортинг – національний вид спорту українства, що базується на культурно-етнічних, оздоровчо-силових та бойових традиціях нашого народу. Його безумовними перевагами для молоді є: засвоєння національних та загальнолюдських цінностей; виховання внутрішньо-особистісної культури, напрацювання значущих вольових якостей, навичок здорового способу життя для всебічного духовного й фізичного розвитку.
Висновки. Методики бойових мистецтв є неоціненними у розвитку сили волі, зібраності, концентрації сили та самодисципліни у сучасної молоді, що реалізуються з урахуванням індивідуальних підходів до психофізичних особливостей. Застосовуючи загальну методику навчання молоді бойовим мистецтвам, тренер також має розробити й індивідуальні засоби опанування нових технік й напрацювання психологічних якостей у цій царині. Бойові мистецтва окрім традиційних завдань фізичного й духовного розвитку, сприятимуть національно-патріотичному та громадянському вихованню особистості, що є базовою ідеєю Концепції Нової української школи, що становить підґрунтя гармонійного розвитку молодої людини, формуванню громадянських та моральних цінностей.
Ключові слова: бойове мистецтво, моральні цінності, духовний розвиток, фізичне виховання, хортинг, сила волі, самодисципліна
Список використаних джерел:
автор: Ю. Л. Константінов
Актуальність теми дослідження. Питання агресії та війни залишаються невирішеними проблемами людства навіть у XXI столітті. У процесі філософського осмислення цих феноменів постає потреба у пошуку шляхів досягнення “вічного миру”, як ідеалу гармонійного співіснування. Особливо актуальним пошук умов досягнення миру та припинення війни є для нашої країни.
Постановка проблеми. Особливість розміркування про умови досягнення “вічного миру” полягає у складності оцінювання перспектив такого миру на тлі постійних воєн та соціальних конфліктів, що тривають у сучасному світі.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Філософські традиції І. Канта, Г. Гегеля, Т. Гоббса та їх ідеї про війну й мир залишаються основоположними в антропологічному осмисленню цих явищ. Серед сучасних дослідників, які розвивають ці підходи, можна відзначити праці Ю. Габермаса, Р. Нормана, Ф. Фукуями, а також українських мислителів О. Забужко, Т. Лютий, В. Єрмоленка, Б. Парахонського, Г. Яворської, Г. Ситника, О. Панич, О. Остапенка та В. Ряшко. Проте переважна більшість робіт присвячена саме питанням агресії та війни, залишаючи поза уваги можливість їхньої трансформації у “вічний мир”.
Постановка завдання. Виявити та проаналізувати основні причини агресії, що породжують війни, а також розкрити можливі шляхи їхнього усунення задля досягнення “вічного миру”. Особлива увага приділяється дослідженню чинників, що мають безпосередній вплив на формування стійких умов мирного співіснування.
Виклад основного матеріалу. Незважаючи на сформовані концепції ролі соціальних, політичних та економічних чинників у розвитку війни, у статті розглянуто сучасні виклики, пов’язані з агресією, зокрема в контексті глобалізації, цифровізації та впливу ідеологій. Особливу увагу приділено аналізу антропологічної природи агресії як механізму еволюційного виживання, що набуває деструктивних форм у сучасному світі та являється викликами сьогодення.
Висновки. Останні роки, позначенні збройними конфліктами, суттєво вплинули на процес філософського осмислення умов досягнення “вічного миру”, вносячи суттєві корективи у відповідні концепції. Це створює серйозний виклик для сучасної філософської антропології та соціальної етики. Підштовхуючи до пошуку нових підходів розв’язання проблеми війни як соціального явища
Ключові слова: агресія, війна, вічний мир, держава, совість, причини агресії.
Список використаних джерел:
автор: О. Ю. Рак
Актуальність теми дослідження. На період війни, розуміння щастя змінилось, цінність життя теж дало нову форму пояснень, тому тема стала ще більш актуальною на сьогоднішній день. Стаття присвячена аналізу філософських поглядів Епікура про смерть, щастя, знання та інші важливі теми. У процесі дослідження автором детально опрацьовано аргументи Епікура – чому смерть не є злом, а також його ідеї про те, як досягти щастя в житті.
Постановка проблеми. Розкрито проблематику, що філософія Епікура пропонує практичні комунікативно-ціннісні поради, як жити без страху перед смертю, цінувати життя і знаходити радість у простих речах. Епікур у своїх філософських роздумах підкреслює важливість розумного життя, етики, справедливості, знань і суджень. При опрацюванні даної проблеми ми бачимо суттєвий вплив епікуреїзму на українську культуру. Автор статті при проведенні дослідження наводить приклади використання ідей Епікура в творах таких українських письменників, як: Іван Франко, Леся Українка та Микола Хвильовий.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Науковими дослідженнями щодо філософських поглядів Епікура щодо проблемних понять представлено у працях відомих українських авторів, таких як: М. М. Мовчан, О. В. Кулєшов, Л. С. Кучера, П. А. Кравченко, В. Л. Петрушенко, М. В. Сінельникова. Слід виокремити американського класика, вченого-філософа Девіда Констана, який досліджував епікурейську філософію і його праця “Деякі аспекти епікурейської психології”.
Постановка завдання. Виявлення основних моментів у епікурейській філософії – це існування людини, цінність життя та буття, розуміння основних понять “щастя”, “задоволення”, “страху”, “страждання” тощо. Філософ наголошує, що найкращим чином досягнення щастя та задоволення – це мати якомога менше потреб від життя. А відповідно дня нас постає завдання – виокремити найкращі поради для життя, щоб отримати насолоду і щастя у людському бутті.
Виклад основного матеріалу. Філософ мав оптимістичний напрям щодо етики життя та задоволення і вважав, що в усьому є міра її дотримання. Ідеал життя та буття полягає – у задоволенні природних, а не створених бажань. Жодним чином Епікур був проти заздрощів та злих намірів нашкодити комусь, основне в його житті пам’ятати про безкорисливу доброту, оскільки вона завжди винагороджується. Вчений наголошував на необхідності постійно працювати над своїми знаннями та чуттями, щоб бути потрібним для багатьох. Найважливішою комунікативною порадою філософа була розуміння щастя і вміти вдовольнятися найменшим, також відноситись до смерті як кінець буття людини і треба жити отримуючи задоволення від природнього та фізичного існування, насолоджуватись життям, але пам’ятати межі допустимості заборонених пристрастей.
Висновки. Мета нашого життя – це пошук щастя, жити доброчесно і справедливо, керувати своїми думками, а отже – здобувати розум та знання. Автором розроблено висновок, що головними комунікативно-ціннісними порадами є принцип задоволення за Епікуром – це не просто пошук фізичних радощів, а комплексний підхід до життя, який включає в себе розуміння і задоволення як фізичних, так і розумових потреб, і в кінцевому – досягнення “атараксії”, тобто спокою душі.
Ключові слова: смерть, страх, щастя, задоволення, епікуреїзм, комунікативно-ціннісна порада, атараксія
Список використаних джерел:
автор: В. І. Поліщук
Актуальність теми дослідження. Концепція сталого розвитку є однією з ключових парадигм сучасної наукової думки, яка об’єднує економічні, екологічні та соціальні аспекти. В умовах прискореного технологічного розвитку, зростання населення та інтенсивного використання природних ресурсів питання збалансованого розвитку набуває критичного значення. В умовах глобальних екологічних і соціальних криз, таких як пандемія COVID-19 та війна в Україні, яка почалася у 2022 році. Ці події посилили соціальні та економічні нерівності, погіршили стан глобальної екосистеми та підкреслили важливість міжнародної співпраці у вирішенні глобальних проблем. У сучасних умовах концепція сталого розвитку отримує новий імпульс у контексті необхідності комплексної інтеграції екологічних, соціальних та економічних аспектів розвитку, що стає головною передумовою для довготривалого збереження людської цивілізації та природних ресурсів.
Постановка проблеми. Сучасна концепція сталого розвитку постає як відповідь на низку глобальних викликів, зокрема економічних, соціальних та екологічних. Традиційні моделі економічного зростання, орієнтовані на максимальне використання ресурсів, призводять до погіршення стану навколишнього середовища, соціальних нерівностей і економічної нестабільності. Основна проблема сталого розвитку полягає в необхідності знайти баланс між задоволенням потреб сучасного покоління та збереженням ресурсів для майбутніх поколінь. Глобальні виклики, як-от пандемія COVID-19 та війна в Україні, посилили ці проблеми, підкресливши важливість інтеграції екологічних, соціальних та економічних аспектів розвитку. Вирішення цих проблем потребує міждисциплінарного підходу та розробки нових стратегій, здатних забезпечити тривалий та гармонійний розвиток людства.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Концепція сталого розвитку широко досліджувалась багатьма науковцями. Звіт “Межі зростання” (1972) Донелли й Денніса Медоуз, Йоргена Рандерса та Вільяма Беренса вперше наголосив на обмеженості ресурсів планети. Ерлех Шумахер у “Мале – це прекрасно” (1973) запропонував людоцентричний підхід до економіки, а Елвін Тофлер у “Третій хвилі” (1980) розглянув адаптацію до швидких змін у суспільстві. Звіт Брундтланд “Наше спільне майбутнє” (1987) закріпив поняття сталого розвитку на міжнародному рівні. Р. Костанца, Г. Дейлі та Дж. Лавлок висвітлили екологічну економіку й збереження ресурсів, а З. Халл і Г. Йонас дослідили етичну відповідальність перед майбутніми поколіннями. А. Папудзинський систематизував філософські парадигми сталого розвитку, виділивши прагматичний, консервативний та системний підходи. А. Фергус, Дж. Роуні, Ю. Габермас і М. Фуко підкреслили важливість дискурсу в сталому розвитку. Внесок Г. Нерсесян і С. Гордіджина акцентує на регулюванні корпоративної соціальної відповідальності..
Постановка завдання. Дослідити еволюцію концепції сталого розвитку з філософської точки зору, зокрема, її соціально-філософські аспекти, та визначити їхнє значення для забезпечення гармонійного розвитку суспільства.
Виклад основного матеріалу. Розглянуто еволюцію концепції сталого розвитку від її історичних витоків до сучасних парадигм. Проаналізовано вплив глобальних криз на досягнення цілей сталого розвитку та інтеграцію екологічних, економічних і соціальних вимірів у процес прийняття рішень. Значна увага приділяється корпоративній соціальній відповідальності (КСВ) як етичному компоненту бізнесу та її ролі у сталому розвитку.
Висновки. Концепція сталого розвитку є ключовою для забезпечення довгострокового розвитку людства. Її інтеграція в соціальну філософію дозволяє забезпечити гармонійний розвиток, що враховує економічні, соціальні та екологічні аспекти. Міжнародні ініціативи, такі як Конференція ООН 1992 року та Хартія Землі, сприяли утвердженню концепції сталого розвитку на глобальному рівні, акцентуючи на інтеграції всіх аспектів розвитку. Філософські підходи до сталого розвитку, представлені в працях сучасних дослідників, варіюються від прагматичних до системних, пропонуючи різні шляхи досягнення гармонійного розвитку. Концепція сталого розвитку підкреслює важливість соціальної рівності та справедливого розподілу ресурсів, що є ключовими для довготривалого розвитку людства. Її інтеграція в економічні та екологічні аспекти забезпечує стійкість розвитку, а філософська рефлексія сприяє подальшому теоретичному та практичному осмисленню цієї концепції як соціального та етичного імперативу. Філософський аналіз сталого розвитку є важливим елементом для подальших досліджень і практичної реалізації цієї концепції.
Ключові слова: сталий розвиток, соціально-філософські аспекти, глобальні виклики, корпоративна соціальна відповідальність, гармонійний розвиток.
Список використаних джерел: