Феномен мистецької життєтворчості у контексті сучасної інформаційної культури

Актуальність теми дослідження. В умовах інформаційної культури відбувається зміщення акценту з розуміння мистецтва як унікального творчого акту та способу самоконструювання митця до логіки ефективного функціонування в медійному просторі. Саме тому дослідження мистецької життєтворчості в контексті цифрової культури є актуальним як з культурологічної так й філософсько антропологічної позиції.

Постановка проблеми. Мистецька життєтворчість набуває нової актуальності в контексті викликів цифрової культури, яка створює нові центри співвідношення творця і творіння, співіснування митця в нових умовах життєдіяльності та життєтворчості, що спричинює перегляд як ролі мистецтва у сучасному світі так й соціального та культурного статусу самого митця.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Життєтворчість як філософсько антропологічне та соціально-психологічне поняття розглядається у роботах українських вчених: Л. Сохань, Н. Хамітова, М. Култаєвої, І. Степаненко, А. Сошнікова, Н. Радіонової, Л. Карпець та інших.

Постановка завдання. Розглянути феномен мистецької життєтворчості крізь призму сучасних викликів цифрової культури, визначити роль та статус митця у сучасному цифровому середовищі та проаналізувати ризики і можливості для креативно-творчого розвитку особистості, що пов’язала свій життєвий шлях з мистецтвом, у контексті принципу “сродної праці”.

Виклад основного матеріалу. Конструювання життєвого світу охоплює усі вектори культурного і соціального розвитку спільноти, яка має свою локальну специфіку навіть в умовах тотальної інформатизації та глобалізації. Постановка питання у такому ракурсі визначається й тим, що будь-які практики життєтворчості, а особливо мистецька, неможлива без креативності як фундаментальної здатності людини до продукування нового, переосмислення наявного досвіду та створення смислів власного буття. мистецька життєтворчість може бути витлумачена як особливий спосіб пошуку краси, що виходить за межі суто естетичного виробництва художніх об’єктів. Зауважимо, що у сковородинівській традиції краса розуміється як досягнення гармонії між внутрішньою природою людини та її життєвою реалізацією. Тож, мистецьку життєтворчість можна розуміти як духовний шлях, на якому людина відкриває та здійснює власну “ сродність”. Мистецька життєтворчість має виразний персоніфікований характер, оскільки реалізується через постаті для яких мистецтво є не лише професійною діяльністю, а формою екзистенційного служіння своєму народові, культурі та власному духовному покликанню.

Висновки. Мистецька життєтворчість є багатогранним феноменом, світоглядні витоки якої в українській традиції пов’язані з філософією серця Г. Сковороди та її орієнтацією на духовне самопізнання, “сродність” і моральне самовдосконалення. Стратегічним завданням сучасної філософії культури та філософії мистецтва є пошук моделей взаємодії традиційної та цифрової культури, у яких технології не руйнуватимуть антропологічні засади мистецтва, а сприятимуть посиленню творчого потенціалу людини-митця.