Мультимодальність репрезентацій феномену жахливого в семіосфері української домодерної та ранньомодерної культури: філософсько-антропологічний аналіз

Актуальність теми дослідження. Попри безпрецедентний розвиток науки, технологій та інформаційних систем, сучасна людина продовжує стикатися з явищами, які виходять за межі раціонального пояснення та актуалізують екзистенційні переживання страху, що зумовлює актуальність дослідження феномену жахливого.

Постановка проблеми. Необхідність дослідження даного феномену посилюється потребою з’ясування того, чому образи та сюжети жахливого, сформовані в межах архаїчної міфологічної свідомості в домодерній та ранньомодерній культурі, зберігають свою актуальність у сучасному українському суспільстві та продовжують впливати на способи осмислення людиною власного буття.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасному українському філософському дискурсі жахливе набуло свого вивчення через дослідження досвіду війни, страху, травми –В.Агеєва, О. Забужко, О. Панич, Т. Лютий, а також у ракурсі досліджень феномена зла та антифобіальних практик –О.Вовк, К. Богун, М. Столяр, О. Приходченко та ін.

Постановка завдання. Здійснити філософсько-антропологічну інтерпретацію мультимодальних форм репрезентації феномену жахливого у фольклорно-містичному дискурсі української культури як цілісного семіотичного й культурного комплексу, а також простежити взаємозв’язок між архаїчними формами світосприйняття та сучасними культурними практиками репрезентації страху.

Виклад основного матеріалу. Феномен жахливого належить до тих культурних універсалій, які формують смислові конфігурації семіосфери культури та визначають способи символічного структурування досвіду людського існування. Попри багатозначність, полісемантичність і варіативність смислових конотацій поняття жахливого, у європейській культурній традиції воно репрезентує відносно цілісний досвід антропології страху, в якому можна виокремити низку спільних рис. Передусім жахливе пов’язане з переживанням ситуації граничності перед смертю, хаосом, трансгресією та втратою власної ідентичності. Українська демонологія, так само як і європейська, є важливим свідченням процесів формування традиційного світосприйняття, в межах якого здійснювалося осмислення фундаментальних антропологічних проблем, пов’язаних зі страхом, смертю, невизначеністю та взаємодією людини з потойбічними вимірами буття.

Висновки. Попри секуляризацію та поширення наукового світогляду, міфологічні структури продовжують функціонувати в масовій культурі, медіапросторі та суспільній уяві в умовах пізньомодерного суспільства. Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що жахливе виконує роль своєрідного культурного індикатора, який виявляє приховані страхи епохи, демонструє межі раціонального освоєння світу та відкриває нові перспективи для осмислення антропологічних викликів сучасності.