Анотація
Актуальність теми дослідження. Повномасштабна війна радикально змінює освітній ландшафт України, висуваючи нові вимоги до змісту та форм організації IT -освіти. Мережеве суспільство з його розподіленими комунікаціями та швидкими потоками знання робить цінності цифрової солідарності операційною нормою взаємодії. Потреба поєднати технічну підготовку з етикою даних, безпекою та громадянською відповідальністю вимагає філософського переосмислення курикулумів. Дослідження пропонує концептуальні орієнтири для таких змін.
Постановка проблеми. Як трансформувати IT -освіту так, щоб вона одночасно підтримувала безперервність навчання, етичність цифрових практик і стійкість інституцій у воєнних умовах? Якого балансу потребують відкритість знання та захист вразливих даних і спільнот? Які аксіологічні пріоритети має відображати навчальний план, аби формувати здатність до солідарної дії та відповідального використання технологій?
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сучасні студії фіксують роль цифрових технологій у забезпеченні резильєнтності та гнучкості освітніх процесів, підкреслюючи вагу сервіс-лернінгу, етики турботи та критичної цифрової компетентності. Теорії мережевого суспільства й відкритого співтворення знання задають рамку для розуміння нових конфігурацій влади, довіри й координації. Паралельно триває дискусія про цифровий суверенітет і «солідарність даних», що визначає політики доступу, приватності та міжінституційної взаємодії. Українські напрацювання щодо освітніх ландшафтів дають інструмент локалізації цих підходів у конкретних воєнних контекстах.
Постановка завдання. Сформулювати філософські орієнтири IT-освіти України в умовах війни, інтегрувавши мережеву логіку та цінності цифрової солідарності. Завдання включають: (1) концептуалізацію співвідношення відкритості й захисту даних; (2) окреслення модульної архітектури курикулуму, що поєднує технічні й етичні компетентності; (3) визначення індикаторів якості, релевантних для нестабільних середовищ. Додатково розглядаються механізми масштабування успішних практик.
Виклад основного матеріалу дослідження. Запропонована рамка поєднує чотири взаємопов’язані компоненти: етика даних і цифрові права; розподілені системи та надійність; відкрите співтворення знання; комунікація й сервіс-лернінг для спільнот. Показано, як мережеві практики підтримки, відкриті репозиторії та офлайн-перші патерни забезпечують безперервність навчання й прозорість взаємодії. Розроблено пропозиції щодо оцінювання, що доповнюють технічні метрики показниками етичної взаємодії, командності та соціального впливу. Увагу приділено локалізації курикулумів під безпекові й культурні умови конкретних громад.
Висновки. Мережеве суспільство та цифрова солідарність формують нормативний компас для оновлення IT-освіти в Україні під час війни. Ключем є баланс відкритості й захисту, інтеграція етичної та технічної підготовки, а також спроможність програм забезпечувати стійкість і реальний внесок у добробут спільнот. Перспективи подальших досліджень–у створенні стандартизованих індикаторів “етики інженерії”, розробці відмовостійких інфраструктур навчання та компаративному аналізі локальних освітніх ландшафтів у глобальних мережах.