Анотація
Актуальність теми дослідження. Дитинство як філософський та культурний феномен становить одну з найменш досліджених, але надзвичайно важливих сфер гуманітарного знання. Особливо в умовах соціокультурних трансформацій та глобальних криз зростає потреба в осмисленні не лише дитини як об’єкта соціалізації, а й дитинства — як автономного способу буття, своєрідної альтернативи дорослому світогляду. У художній літературі цей контраст між дитячим та дорослим способом існування набуває глибоких філософських вимірів і дозволяє реконструювати первинні сенси людського досвіду.
Постановка проблеми. Попри значну кількість педагогічних і психологічних праць, філософський потенціал образу дитини часто залишається поза увагою. У просторі літератури, однак, дитинство постає як самостійний світ — емоційний, чуттєвий, вільний, а водночас глибоко екзистенційний. На противагу дорослості, що спирається на раціональність і функціональність, дитинство у літературі виявляє інтуїтивну цілісність і філософську глибину без потреби в логічному поясненні. Це створює підстави для філософської рефлексії над тим, якою мірою дитячий досвід є носієм істини, втраченої дорослим.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідження дитини в контексті художньої літератури цікавило зокрема І. Кушнір, В. Корх, А. Ковальчук, О. Гнізділову, Т. Михайльчук та інших.
Постановка завдання. Завдання статті полягає у виявленні філософського сенсу взаємодії та протиставлення дитинства й дорослості у художньому просторі літератури.
Виклад основного матеріалу дослідження. У статті проаналізовано, як у творах таких авторів як Дж. Баррі, О. Вишня, Дж. Грінвуд, Є. Гуцало, Р. Дал, С. Джеймісон, М. Енде, М. Коцюбинський, С. Кулідж, А. Ліндгрен, П. Мирний, І. Нечуй-Левицький, Е. Портер, А.-де Сент-Екзюпері, М. Стельмах, М. Твен, Т. Шевченко, А. Мілн. репрезентується дитинство як онтологічна цілісність і філософська категорія. Особливу увагу приділено феномену щирості, правдивості та інтуїтивного пізнання світу, притаманних дитині. Проаналізовано, як літературні персонажі-діти переживають екзистенційні питання — смерті, самотності, втрати, і як ці переживання формують унікальну систему цінностей. На відміну від дорослого, який схильний до функціонального мислення та соціальних ролей, дитина постає як носій радикальної відкритості та автентичного світосприйняття. У художніх текстах це виявляється через щоденні ситуації — ігри, прогулянки, взаємодії з дорослими , спостереження за природою — які для дитини мають онтологічну глибину, натомість для дорослого залишаються буденністю.
Висновки. Дитинство в художньому тексті — це спосіб буття у світі, що кидає виклик дорослій логіці та раціональності. У філософському вимірі дитинство уособлює потенціал звільнення, переосмислення та повернення до екзистенційних основ людського буття. Література, в цьому контексті, стає полем філософського споглядання, де дитинство виявляє себе як точка виходу за межі нормативного мислення та як джерело етичної та естетичної автентичності.