Анотація
Актуальність теми дослідження. проблеми дослідження. Місце проживання настільки органічно дозволяє викласти сутність тварини, що конфліктна ситуація від цього найменування є малоймовірною. Людина ж, навпаки, в своєму прагненні освоєння простору не тільки пізнає та перетворює його, але й створює його особливий вимір: семіотичний або віртуальний.
Постановка проблеми. Людина не вписується в контекст як його органічний елемент. Людина має здатність виступати як активний співавтор контексту чи світу, в якому координуються її життя. Тваринна сутність пояснюється за допомогою території, тоді як стосовно простору людини мова йде про поле: смислове, морально-етичне, ціннісне тощо. Це фундаментальна диференціація.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Європейські дослідники наводять результати проведеного експерименту. Вони досліджують особливості сприйняття простору реальності у порівнянні із фізичними візуалізаціями іммерсивного віртуального середовища. В. Хуанг та Дж. Чен аналізують питання геовізуалізації, надзвичайно затребуване сучасними природничими науками та економікою. Група ізраїльських вчених дослідили феномен синестезії в реальному (тактильному) та віртуальному (трьохвимірному) просторі. К. Чен та Е. Калай вбачають у створенні віртуальних середовищ поєднання функцій архітектора (розробка контексту та конфігурації світу) та режисера (створення змісту, або контенту).
Постановка завдання. Оскільки проблема простору є найбільш фундаментальною моделлю визначення специфіки взаємних відносин між людиною та світом, то актуальною задачею постає обґрунтування припущення про створення віртуальної реальності як реалізації стратегії підкорення простору.
Виклад основного матеріалу дослідження. Віртуальний простір суттєво змінює звичні уявлення про можливість та дійсність. Логічно, що константи фізичного світу певною мірою імітовані у віртуальній реальності, оскільки за інших умов складно уявити ефективну орієнтацію людини в такому середовищі. Віртуальний простір доречніше розглядати за аналогією із змістовністю перцептивного досвіду, який є акцидентальним контекстом чистого ноематичного акту свідомості.
Окремі локальності, що стихійно формують певні цілісності та спільноти з легкістю транс-формуються в інші конфігурації взаємодії, утворюючи номадичну поверхню інтерсуб’єктивності. Зазначена інтерсуб’єктивність є показовим продуктом глобалізації реального соціуму, оскільки у кіберпросторі нівелюються етнічні, культурні, особистісні детермінації на користь гейміфікованого простору необмеженого волевиявлення, сублімації несвідомого та реалізації аффектів. Аватектура віртуального простору своєрідним чином утилізує прагматику мовленнєвих процедур.
Висновки. Філософська аналітика онтологічної сутності віртуальної реальності базується на принципах антропогенності та антропоморфності віртуального світу. Іншими словами, онтологія віртуального простору є людино-подібною, людинорозмірною та людино-телеологічною. І якщо класична онтологія мала метою обґрунтування цілісності та впорядкованості світу безвідносно до участі людини, то уявити онтологію віртуального без її творця та споживача просто неможливо. І навіть якщо уявити, що за певних обставин біологічна складова вичерпає свій еволюційний потенціал, а людина продовжить своє існування в техніко-віртуальному вигляді, то уявлення про людську природу щодо сприйняття та аналітики світу залишиться константою динаміки буття віртуального.