Анотація
Актуальність теми дослідження. Ісихастський синергізм відкриває перспективи наукових і богословських пошуків нової форми християнства, винайдення балансу і взаємодії між ієрархічністю і віруючим народом, між Церквою, суспільством і політикою, і можливості конструктивного діалогу між Заходом й Сходом. Молитва є квінтесенцією християнства. Фундаментальною категорією богослов’я ісихазму є термін “енергія”, який має різну рецепцію як на Сході, так і на Заході, що й призвело до розділення не лише у аскетичній практиці, а й у догматичному вченні про Трійцю.
Постановка проблеми. Вивчення ґенези і розвиток філософської категорії “енергія” і її шляхи засвоєння християнською теологією відкриває всю глибину розуміння догматичних і практичних розбіжностей між Західною і Східною Церквою. Об’єктивні висновки із розвідок даної тематики можуть слугувати новим богословським рефлексіям в області онтології, гносеології й антропології християнства.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичною основою даної розвідки стали дослідження Девіда Бредшоу, священика Віталія Ігнатьєва, Геннадія Христокіна, Сідоріни Євгенії, Михайла Реутина, Усікової Людмили, Тетяни Гаврилюк тощо.
Постановка завдання. Мета статті: дослідження поняття “енергія” і її трансформація й рецепція на Сході й Заході. Завдання: з’ясувати значення ісихастської молитовної практики і довести можливість сопричастя Богу цілісній людині.
Виклад основного матеріалу дослідження. У статті автор робить богословський і філософський аналіз терміну “енергія” як фундаментальної категорії богослов’я ісихазму, котрий при різній трансформації й рецепції став визначаючим фактором формування двох паралельних релігійно-філософських парадигм: східнохристиянської і західно-християнської. Стверджується, що Захід пішов шляхом неоплатонізму, ототожнивши самого Бога з буттям “ésse”, а дії з творчими результатами, що й призвело до певної дистанції між Богом і творінням, а причетність сприймалась через причинність буття. Східне християнство від неоплатонізму взяло понятійну мову і створило власну релігійно-філософську патристичну традицію, у якій буття Бога розрізняється між внутрішнім і зовнішнім, де внутрішнє незмінне, а зовнішнє є проявом і відображення внутрішнього і яке є сопричасним творінню.
Висновки. Ісихазм є богослов’я синергізму або досвіду, де термін “енергія” виражає те, що вічно супроводжує сутність Бога. Божественні атрибути: благість, життя, безсмертя, незмінність, необмеженість і безначальність – це не те, що Бог довільно встановлює, а особливі модальності божественного акту самопрояву. Захід не визнає у Бога нічого, окрім божественної сутності, а для Сходу в Бога окрім природи є вічна нестворена Слава.
Ключові слова
Список використаних джерел
Брэдшоу, Д 2012, Аристотель на Востоке и на Западе: Метафизика и разделение христианского мира. Отв. Ред. Фокин АР, ин-т философии РАН, Москва: Языки словянских культур, 388 с.
Григорий Назианзен 2012, Слова Доступно: <https://parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/slova/>. [24 Вересень 2022].
Григорий Палама 1995, Триады. Москва: Канон, 344 с.
Григорий Палама свт. 2013, Сто пятьдесят глав. Доступно: <https://booksonline.com.ua/view.php?book=123955&page=3>. [24 Вересень 2022].
Григорий Синаит (n.d.), Творения. О заповедях и догматах. Доступно: <https://ni-ka.com.ua/grigorii-sinait-tvoreniya/>. [24 Вересень 2022].
Зізіулас Йоан 2005, Спілкування як буття. Дослідження особистісності і Церкви. Пер. З англ., Київ: Дух і літера, 276 с.
Ігнатьєв, ВА 2014, ‘Ісихазм: суперечність наративів у релігійно-філософському дискурсі’. Філософські обрії, № 32, Релігієзнавство. Доступно: <https://byzantina.files.wordpress.com/2015/01/ignatyev.pdf>. [24 Вересень 2022].
Иоанн Дамаскин 2003, Точное изложение православной веры. Москва: Изд. Сретенского монастиря, Книга № 1, 164 с.
Иоанн Дамаскин, преп. 2002, Творения. Источник знания. Пер. С греч. И коммент. Афиногенова, ДЕ, Бронзова, АА, Сагарды, АИ & Сагарды, НИ (Святоотеческое наследие. Т. 5.), Москва: Индрик, 416 с.
Климет Александрийский (n.d.), Строматы. Книга 6. Доступно: <http://khazarzar.skeptik.net/books/clem_al/stromata/index.htm>. [24 Вересень 2022].
Ларше Жан-Клод 2021, Лицо и природа. Православная критика персоналистских теорій Христоса Яннараса и Иоанна Зизиуласа. Пер. С фр. Доброцветов, П, Ахматханов, Р, Вавилова, А & Чернов, В, науч. Ред. Доброцветов, П, Москва: Паломник, 286 с.
Майстер Экхарт и св. Григорий Палама: актуальность духовного опыта: Альманах 2015, Под ред. Душина, ОЭ, Издательство Псковского государственного университета, VERBUM, Выпуск 17, 248 с.
Мейендорф, И прот. 2001, Византийское богословие. Исторические тенденции и доктринальные темы. Пер. С англ. Марутика, В. Минск: Лучи Софии, 336 с.
Творения преподобного Максима Исповедника. Книга ІІ. Вопросоответы к Фалассию (n.d.). Доступно: <https://coollib.com/b/516743-prep-maksim-ispovednik-tvoreniya-prepodobnogo-maksima-ispovednika-kniga-ii-voprosootvetyi-k-falassiy__/read>. [24 Вересень 2022].
Феодорит Критский, блаж. Эранист (n.d.). Доступно: <https://arheve.org/read/feodorit-kirskiy/eranist/59201>. [24 Вересень 2022].
Фома Аквинский 2004, ‘Сумма против язычников’. Книга I, перевод и премечания Бородай, ТЮ, Москва: Институт философии, теологи и истории св. Фомы, 440 с.
Фома Аквинский 2004, ‘Сумма против язычников’. Книга II, перевод и премечания Бородай, ТЮ, Москва: Институт философии, теологи и истории св. Фомы, 584 с.
Фома Аквинский 2006, Сумма теологии. Отв. Ред. Проф. Н. Лобовица и канд. филос. Наук Апполонова, АВ; перев. Апполонова, АВ, Москва: изд. Савин С.А., Ч.1. Вопрос 12, Раздел 6, 870 с.
Хоружий, СС 2012, Исследования по исихастской традиции: в 2 томах. СПб.: Издательство Русской христианской гуманитарной академии, Т.1. К феноменологии аскезы, 242 с.
Христокін, ГВ 2019, Методологія православної теології в її парадигмальних трансформаціях. Дисертація на здобуття наукового ступеню доктора філософії, НПУ імені М. П. Драгоманова, МОН України, Київ, 544 с.
Чорноморець, Ю 2011, ‘Необхідність пізнання традиції’. Труди Київської духовної академії, № 15, Київ, 364 с.