Анотація
Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю критичного переосмислення музейного простору як інструменту геополітичного домінування та легітимізації насильства. Окупація не лише змінює адміністративно-територіальні межі, але й брутально трансформує історичний наратив, перетворюючи оригінальну культурну спадщину на маркер політичного суверенітету загарбника.
Постановка проблеми. У цьому дослідженні увага зосереджується на тому, як саме окупаційні режими використовують технологію “історичного шва”, експозиційне замовчування та створення етнографічних гетто для об’єктивації загарбаних територій та позбавлення корінного населення суб’єктності.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичний фундамент дослідження базується на перетині декількох наукових напрямів: деколоніальних студій, memory studies (досліджень пам'яті), криптоісторичного аналізу та сучасної критичної музеології. Теоретичне підґрунтя для розуміння механізмів колоніального маркування, реституції та реорієнтації національних інституцій в умовах несвободи створюють праці М.Гримич, С.Кота, Е.Ріндзевічюте, К. Конксі, О. Мертельсманна, зокрема поняття “інфраструктури вилучення” та “історичного континууму” є ключовими для опису практик привласнення спадщини.
Постановка завдання. Метою статті є розкриття ідеологічних та інструментальних засад музейних експозиційних практик як маркера легітимізації окупантами територіальних загарблень, виявлення універсальних механізмів інтелектуального привласнення чужого минулого та деінтифікації підкореного простору.
Виклад основного матеріалу дослідження. Досвід протидії колоніальному тиску у сфері культури демонструє, що музейний простір для загарбання є не сховищем старожитностей, а комбінатом із виробництва нових геополітичних смислів. У статті проаналізовано багаторівневий процес трансформації завойованого ландшафту за допомогою технології “історичного шва”, що перетворює воєнний грабунок на логічний етап розвитку території. Розкрито сутність “інфраструктури вилучення”, де паперовий каталог стає засобом інтелектуального підкорення часу. Досліджено діяльність нацистської організації “Аненербе” в окупованому Криму, яка через маніпулятивну археологію конструювала расовий міф про “Готенланд” для морального виправдання терору. Також розглянуті особливості радянського вилучення архетипів європейської пам'яті в Балтії після 1940 р. через ідеологічну сегрегацію фондів та примусову етнографізацію культури. Зіставлення цих моделей із сучасними російськими практиками на окупованих територіях України унаочнює брутальну схему деінтифікації: тотальне мародерство оригіналів, впровадження мобільних мультимедійних сурогатів та штучне розмивання суб'єктності підкореного народу в концепті спільної колиски.
Висновки. Отже, музейна репрезентація в руках окупанта –це складний багатовимірний процес інституційного насильства, у якому поєднуються геополітичний, ідеологічний та пропагандистський виміри переформатування історії, де штучний візуальний скрипт служить тимчасовою декорацією для виправдання анексії. Справжнє подолання наслідків агресії та деколонізація пам'яті виявляються нерозривно пов'язаними з фізичною деокупацією територій, реституцією культурних цінностей та відновленням суверенного контролю над музейним простором.
Ключові слова
Список використаних джерел
Антропологія простору 2017, Т. 1 : Культурний ландшафт Києва та околиць, наук. ред. М. Гримич, Київ : Видавництво Дуліби, 316 с.
Кот, СІ 2020, Повернення і реституція культурних цінностей у політичному та культурному житті України (ХХ — початок ХХІ ст.), Київ : Інститут історії України НАН України, 1020 с.
Викрадення військовими РФ національних цінностей України з музею в окупованому Мелітополі – розпочато провадження 2022, Офіс Генерального прокурора : веб-сайт, 10 травня. Доступно : https://www.gp.gov.ua/ua/posts/vikradennya-viiskovimi-rf-nacionalnix-cinnostei-ukrayini-z-muzeyu-v-okupovanomu-melitopoli-rozpocato-provadzennya [2 Березень 2026].
Jomard, E-F, et al. 1821, Description de l’Égypte, ou recueil des observations et des recherches qui ont été faites en Égypte pendant l’expédition de l’armée française. Tome 1. 2e éd. Paris : Imprimerie de C.-L.-F. Panckoucke. Available from : https://gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k279983 [2 March 2026].
Kater, MH 2006, Das “Ahnenerbe” der SS 1935–1945: Ein Beitrag zur Kulturpolitik des Dritten Reiches. München : Oldenbourg Verlag, 514 s.
Konksi, K 2007, ‘Sovietisation and the Estonian National Museum during 1940s–1950s’, Journal of Ethnology and Folkloristics, Vol. 1, no. 1–2, pp. 29–38.
Mullins, C 2022, ‘Ukraine’s heritage is under direct attack: why Russia is looting the country’s museums’, The Guardian, 27 May. Available from : https://www.theguardian.com/artanddesign/2022/may/27/ukraine-russia-looting-museums [2 March 2026].
Rindzevičiūtė, E 2010, ‘Soviet Lithuanians, Amber and the “New Balts”: Historical Narratives of National and Regional Identities in Lithuanian Museums, 1940–2009’, Culture Unbound, Vol. 2, no. 5, pp. 665–694.
The Sovietization of the Baltic States, 1940–1956 2003, Mertelsmann, O. (ed.). Tartu : Kleio. 254 p.