Анотація
Актуальність теми дослідження. Філософська аналітика феномену культури, відкидаючи онтологічні універсалії та звертаючись до проблеми життя, логічно потребує більш чіткого та виваженого обґрунтування. Концепт “життя” окреслює загальні контури змісту дослідницько-аналітичних процедур, але за характером доведення ці абстракції відрізняються від класичних не змістовно, а виключно ідеологічно, номінативно. Тому виникає потреба у наочно-виразній формі обґрунтування нової системи координат визначення сутності культури. Якщо культура – це плід і результат людської діяльності, то аналізувати її специфіку та знаходити закономірності її становлення слід в горизонті світової історії як найближчому просторі локалізації цієї проблеми. Тому ми звертаємось до доробків тих мислителів, які вбачали в історичному минулому ключ до розуміння культури.
Постановка проблеми. Культуру традиційно ідентифікують як царину духовності, ідеальних сутностей та світоглядних ідеалів. Проте реального втілення змістовність культурної традиції отримує в корпусі цивілізації з її артефактами, технологіями та інфраструктурою. Відповідно, виникає необхідність інтерпретації феномену культури з огляду на її цивілізаційний вияв.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Цивілізаційний підхід до дослідження культури започатковано в роботах О. Шпенглера, А. Тойнбі, Н. Данилевського та інших. Змістовну аналітику культуро-логічних ідей останнього пропонує А. В. Халапсис. Марк Гізмонді (2004) продовжує традицію розуміння цивілізаційної теорії як парадигми інтерпретації соціальних наук. Докторант університету Квазулу-Наталь, Школи релігії, філософії та класики Грегорі Морган Свер (2019) вважає основну роботу О. Шпенглера не історичною, а екзистенціальною та феноменологічною за змістом, адже основний фокус його дослідницького інтересу становлять питання про природу і мету людського існування. В дослідженні суто людського способу життя А. Тойнбі прагне поєднати еволюційний та цивілізаційний підходи. У такий спосіб автор намагається уникнути необґрунтованих спекуляцій, що зростають на тлі абсолютизації історичного детермінізму. Суспільство, на його думку, є не тільки полем самореалізації індивідів, але й системою загальних правил, що регламентують суспільне життя.
Постановка завдання. Основне завдання статті полягає у з’ясуванні змісту концепту культури як ідеологічного змісту корпусу цивілізації з посиланням на погляди відомих представників цього напряму: О. Шпенглера, А. Тойнбі, Н. Данилевського, П. Сорокіна.
Виклад основного матеріалу дослідження. Культура – потенційна, інтуїтивна, міфотворча сутність, іманентна єдність множини її різноманітних проявів: від державного устрою до реалізації повсякденної активності людини. Цивілізація – процес кристалізації живої енергії у вигляді сталих форм, достовірність яких стає полем дискусій, пошуків та практичної філософії. На цьому етапі культурне життя втрачає цілісність та органічність, натомість набуває ознак еклектики та калейдоскопічності. На відміну від О. Шпенглера, Н. Данилевський вважає культуру похідним явищем історико-цивілізаційного становлення. На його думку, культура не вироджується в цивілізацію, а знаходить у ній своє найповніше та найдосконаліше втілення. Ідею глобалізації оригінально аналізує відомий соціолог П. Сорокін. Він є автором теорії існування суперсистем культури, однієї з найбільш оригінальних за всю історію культурологічних досліджень.
Висновки. Резонансні концепції філософії життя актуалізували численні новаторські питання щодо сутності феномену культури зокрема. Всі ці філософські розвідки збагатили арсенал концептуального дослідження культури. Але тенденція протиставлення культури і цивілізації не знайшла широкої підтримки. Так, А. Вебер поділяє думку про прогрес цивілізації як раціонально-технологічного компоненту, але категорично заперечує можливість прогресу в культурі, яка є конгломератом цінностей духовних. Крім того, особливу увагу привертають роботи позитивістів О. Конта, Дж. Мілля та Г. Спенсера, які доклали максимум зусиль для з’ясування внутрішньої логіки соціальної динаміки, створення типології культури на підставі історичної періодизації, соціальної стратифікації та інституціалізації корпусу культури.