Анотація
Актуальність теми дослідження. Сучасна українська освіта переживає не найкращі часи. Це спричинено не тільки глобалізаційними, євроінтеграційними, інноваційно-технологічними викликами та, навіть, не стільки складнощами реалізації освітніх проектів на всіх рівнях освіти в умовах воєнного стану, а радше процедурою морального оновлення, яку зараз проходить українська освіта та наука.
Постановка проблеми. Оскільки підвалини кожного суспільства визначає національна культура, вагомим складником якої є освіта та наука, то українське суспільство нагально потребує “розумної освіти”, що ґрунтується на засадах етики обов’язку та етики відповідальності. Саме тому, у статті зроблено акцент на виявленні патологій та причин перетворення доброчесності на декор в освітньому просторі.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Філософські підвалини поняття доброчесності розроблені І. Кантом, Г. Йонасом, Е. Макінтайром, А. Ренд, Фукуямою, М. Х’юмером та ін. Проблема доброчесності, в її в освітньому і науковому ракурсах, набула широкого обговорення серед українських дослідників, зокрема, варто звернути увагу на праці В. Андрущенка, М. Бойченка, О. Висоцької, С. Крилової, М. Култаєвої, Н. Хамітова та ін.
Виклад основного матеріалу дослідження. Доброчесність, починаючи з розміркувань Платона та Аристотеля, які заклали основи етики, а також перших університетів, базовими принципами функціонування яких була християнська етика, є пріоритетною у ландшафтах людського буття. Передумовою ствердження в суспільстві культури доброчесності є свобода духа та впевненість в тому, що кожен виконує свої етичні зобов’язання. Іноді доброчесність сприймають як претензію на досягнення, які людина очікує від власної результативності та непомильності у стратегіях життєтворчості. У суспільстві споживання, яким є українське суспільство, наявність ступеня доктора наук та звання професора розглядається як статусна позиція, що цілком очевидно, у практиках життєтворчост, спонукає людину моделювати як “дійсні” біографії – служіння освіті, науці і Батьківщині, так і “вигадані”, вдаючись для реалізації власних амбіцій бути “науковцем” до девіантної поведінки, закамуфльованої симулякрами академічної доброчесності. У цьому зв’язку важливого значення набуває потреба перегляду механізмів забезпечення академічної доброчесності.
Висновки. Таким чином, академічні спільноти, структуровані на засадах універсальних загальнолюдських цінностей, моралі та права, на рівні стратегій життєтворчості людини посилюють атрактанти етики відповідальності як моральної мети. Однією із можливих відповідей є виховання і самовиховання доброчесності – інтелектуальної, академічної, загальнолюдської.