Ікона в літургійному просторі

Актуальність теми дослідження. Ікону слід трактувати не тільки як нерухомий об ’ єкт декору у церкві , але як живий образ літургійного простору , що об ' єднує у собі культурний , художній , символічний та богословський виміри .

Постановка проблеми. Під літургійним простором слід розуміти систему, до якої входять і архітектура, й іконопис, і богослужбова дія, а також декоративне оздоблення. Вони завжди перебувають у постійній взаємодії між собою. Вбачаємо, що суттєвою проблемою все ж залишається основна роль ікони у літургійному просторі та її структуроутворююча функція.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. М. Балицька чітко інформує, що сьогоднішні українські живописці та іконографи дотримуючись важливих основних принципів активно працюють над перетворенням традиційних засобів художнього вираж ͏ ення в іконографії . Цитуючи думки О . Цугорка можна зрозуміти, що сучасний український іконопис влучно поєднує у собі традиційну канонічність із оригінальними естетичними підходами. Суттєвого значення, в даному випадку, набувають зміни у використанні світлотіньових ефектів, кольорової гами, текстури та пластичності образів.

Постановка завдання. Метою дослідження визначено системоутворюючу роль ікони у літургійному просторі храму, характеристика взаємозв’язку між композицією іконостасу, колористикою, архітектурою церкви та духовним досвідом віруючої особистості.

Виклад основного матеріалу дослідження. У процесі дослідження було встановлено, що яскравим прикладом органічного поєднання традиції та сучасного мистецького підходу є дерев’яна церква “Покрова Пресвятої Богородиці” (1997–1999 рр.) у Києві. Шестиярусний іконостас є провідним елементом храмі. Його було створено за зразками козацьких іконостасів доби мазепинського бароко (2001–2003 рр.).

Цокольний ярус має символ райських садів; намісний ярус вирізняється формотворчою новизною та колоритом; святковий та апостольський яруси показують різноманіття авторських манер у межах єдиної стилістики. Водночас, образ “Богородиця слобідська Цариця Козацька” (О. Цугорка, 2004 р.) привертає до себе чільну увагу, адже містить в собі декілька сюжетів Богородиці, а житійні ікони новітніх святих формують наративний простір, де з вічністю поєднується історія людини.

Висновки. У статті було підсумовано, що ікона являє собою не просте сакральне значення, є поєднує у собі художній образ, просторову функцію та богословський ґрунтовний зміст. Завдяки іконі формується духовне бачення віруючого, структурується богослужіння, а зароджується спосіб переживання сакрального. У сфері літургії український іконопис показує поєднання художніх рішень і традиційних канонів, при цьому забезпечуючи гармонійний синтез символіки, мистецтвознавства, художнього бачення та історичних витоків пам’яті.