Філософсько-психологічні орієнтири життєтворчості у літературній антропологіїї доби модерну

Актуальність теми дослідження. Світоглядні злами, екзистенційні виклики, надмірний тиск технологій, з якими у повсякденному бутті стикається сучасна людина, досить часто призводять до втрати життєвих орієнтирів. Тому на досвіді літератури Модерну відбувається моделювання життєтворчості задля буттєвого укорінення індивіда.

Постановка проблеми. У статті автор досліджує концептуальне осмислення філософсько-психологічних орієнтирів життєтворчості у літературній спадщині доби Модерну крізь призму проблем сучасної людини, залучаючи національне пробудження та інтеграцію проблемного поля даних понять в українській літературі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У літературі проблема життєтворчості розглядалася багатьма авторами, зокрема такими як: Е. Фромм, А. Шопенгауер, Ф. Ніцше. Розробку сутності понять в літературі Модерну розглянуто в працях вітчизняних авторів: С. Павличко, Д. Наливайка, В. Моренця, Т. Гундорової, М. Моклиці, Р. Мовчан, А. Бичко, О. Забужко, Р. Семківа.

Постановка завдання. Для досягнення результатів поставленого завдання, здійснено структурований аналіз формування понять індивідуалізму і суб’єктивності, які є джерелом проблеми з глибокими пошуками і розмислами над значенням існування та людського буття через призму сучасного антропогенезу.

Виклад основного матеріалу дослідження. У статті висвітлюються філософсько-психологічні орієнтири життєтворчості у літературній антропології доби Модерну, які залучають сучасну людину через призму концепцій до осмислення свого існування. Аналіз прозових творів українських авторів модерну у порівнянні з іноземними авторами дозволив зробити висновок, що істинність існує у кожному суб’єктивному світогляді індивіда, тому на цих поняттях ґрунтується важливість власного переживання та індивідуального розуміння світу.

Висновки. В даній роботі на підставі проведеного аналізу дослідженння філософсько-психологічних орієнтирів життєтворчості у літературній антропології доби Модерну виявлено, що життєтворчість індивідів проявляє себе у волі і свободі, у змістовному виявленні форм індивідуального самовираження і породження реалізації суб’єктивного буття. Аргументовано узагальнене концептуальне осмислення життєтворчості у літературній спадщині доби Модерну крізь призму проблем сучасної людини, які залучають індивіда до національного пробудження.