Анотація
Актуальність теми дослідження. Трансформації сучасної освіти супроводжуються активним переосмисленням освітнього простору, однак його вплив на формування дитячого досвіду та суб’єктності часто лишається недостатньо концептуалізованим. В умовах цифровізації та гібридизації навчання постає потреба осмислити дизайн освітнього середовища не лише як технічне чи естетичне рішення, а як антропологічно значущий чинник становлення особистості.
Постановка проблеми. Суперечність між інноваційністю просторових рішень і браком їх філософського осмислення зумовлює необхідність дослідження освітнього простору як середовища життєтворчості дитини. Недостатньо з’ясованим залишається питання, як архітектурні, технологічні та символічні компоненти простору впливають на автономію, комунікацію та тілесно-сенсорний досвід.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні підвалини дослідження спираються на ідеї взаємозв’язку досвіду й середовища у працях Джон Дьюї, феноменологічне розуміння простору як переживаного світу у Моріс Мерло-Понті, символічну інтерпретацію культури в концепції Ернст Кассірер, критичний аналіз інституційного простору у Мішель Фуко та комунікативний підхід Юрген Габермас. Водночас бракує інтегративної моделі, що поєднує ці підходи в аналізі дитячої життєтворчості.
Постановка завдання. Метою дослідження є обґрунтування концепції освітнього простору як багатовимірного середовища, що підтримує життєтворчу активність дитини. Передбачено визначення принципів гуманістично орієнтованого дизайну, здатного інтегрувати фізичні, соціальні та цифрові виміри.
Виклад основного матеріалу дослідження. У статті доведено, що освітній простір має розглядатися як активний учасник формування дитячого досвіду. Обґрунтовано значення гнучкості, трансформаційності та можливості співучасті дітей в організації середовища. Показано, що тілесно-сенсорний вимір і комунікативна відкритість простору є необхідними умовами розвитку автономії та творчості. Окреслено ризики цифрової фрагментації досвіду та необхідність збереження балансу між віртуальною й безпосередньою взаємодією.
Висновки. Освітній простір постає як екзистенційно значущий вимір дитячого становлення. Його дизайн має спиратися на антропологічні та феноменологічні принципи, що забезпечують розвиток суб’єктності, соціальної відповідальності та творчого потенціалу. Перспективи дослідження пов’язані з подальшим міждисциплінарним опрацюванням концепції простору суб’єктність, як середовища життєтворчості.