Анотація
Актуальність теми дослідження. визначається тим, що у постінформаційному суспільстві літературна журналістика стикається з рядом викликів, особливо гостро серед яких звучить верифікація інформації, її доступний обсяг, адаптація тексту з урахуванням необхідних стратегій, потреб і вікової складової читацької аудиторії, що специфікує проблематику і жанрові особливості в результаті представленого її увазі твору.
Постановка проблеми. Необхідність здійснення досліджень з аналізованої проблеми полягає у лакунарності рецептивної бази з літературної журналістики, яку ще і досі багато хто з вітчизняних науковців розглядає як похідну від літературознавства дисципліну. Більше того, в епоху діджиталізації та клікбейтового подання інформації представники літературної журналістики змушені знаходити все нові способи популяризації своїх лонгрід-текстів, що увиразнює необхідність здійснення подібних досліджень.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченням літературної журналістики у вітчизняній науці займалися Л. Шутяк, О. Харченко, К. Сільман та інші, проте їхні розвідки вибіркового характеру і представляють окремий аспект у дослідженнях з аналізованої проблеми. У той час, як англомовна рецепція широко розвинена і представляє значний інтерес до літературної журналістики як до окремого наукового методу, наприклад, у роботах таких авторів, як С.М. Здовч, Л. Гуткайнд, Р. Нордквіст, Дж. Сімонс, Н. Сімс.
Постановка завдання. Авторка поставила собі за завдання висвітлити основні етапи у ході культурно-історичного становлення літературної журналістики та її виокремлення в окремий науковий метод, окреслення спільних і відмінних особливостей у творах ключових представників у ході її еволюції.
Виклад основного матеріалу дослідження. Літературна журналістика як жанр виникла у XX столітті завдяки таким постатям, як Трумен Капоте, Норман Мейлер та Том Вулф, які внесли нові стандарти у написання документальних текстів. Проте як новий унікальний метод письма почала формуватися задовго до цього. Риси літературної журналістики простежуємо ще у творах Даніеля дефо, Джонатана Свіфта, Чарльза Дікенса, Марка Твена та інших. Таким чином, виділяємо три ключових етапи: ранній, “нова літературна журналістика” 1960-хх років та літературна журналістика після 1970 років, твори періоду яких в порівняльному зрізі представляють певні стилістично-жанрові відмінності.
Висновки. Літературна журналістика продовжує еволюціонувати, враховуючи культурні, соціальні та технологічні зміни. Дослідження вітчизняних і зарубіжних науковців сприяють глибшому розумінню цього феномену. Найважливіше, що це уможливлює тлумачення журналістики як методу неспівмірного художній літературі через притаманний їй масовий характер. Проте експерименти з текстом та способами його вираження і представлення підтверджують двояку природу літературної журналістики як методу. Її міждисциплінарний характер становить водночас і виклик, і перешкоду, оскільки певною мірою кожен твір як результат роботи є окремим текстом для подальшої інтерпретативної модальності.