Актуальність теми  дослідження. Соціальний інститут як феномен являє собою багаторівневий симбіоз відповідних складових, що включає в себе не тільки елементи (об’єкти, суб’єкти) соціальної дійсності, а й певні стереотипи, ментальні установки, уявні (віртуальні) реальності та дозволяє розкрити еволюційність і прогресивну адекватність функціонування соціального інституту у синтезі інноваційності та принципів сталого розвитку суспільства.

Постановка проблеми. Сучасна соціально-економічна криза, зміна аксіологічного вектору, комунікативних стратегій, емоційно-мотиваційної та морально-етичної детермінант, актуалізація дискурсу людиноцентризму спровокували процес примноження кількості змінних у рівнянні соціального виміру людського життя, де явище соціального інституту виступає сенсом, технологією, механізмом, когнітивним фільтром становлення та розвитку як окремого індивіду так і соціуму.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед відомих вчених, які досліджували проблематику виникнення та функціонування явища “соціальний інститут”, ми акцентуємо увагу на роботах: Т. Веблен, Ю. Габермаса, Дж. Кемпбелла, Дж. Коммонса, Дж. Сьорля, Р. Туомела, Л. Халіулліной, К. Хей, В. Шмідт та інших.

Постановка завдання. Здійснити теоретичний аналіз поняття та сутності феномену “соціальний інститут”.

Виклад основного матеріалу. Традиція дослідження феномену “соціальний інститут” вирізняє наступні напрями його інтерпретації: класичний структуралізм, що абсолютизує роль безособових соціальних структур; акціонізм, який ґрунтується на пріоритеті життєдіяльності суб’єктів соціальної динаміки; дискурсивний інституціоналізм, який поєднує проект комунікативного суспільства Ю. Габермаса та соціальний конструктивізм Дж. Сьорля. Функціонал соціального інституту формують наступні складові. По-перше, соціальний інститут продукує доволі точно виражені критерії прийнятної та неприйнятної поведінки індивідів. Тому доречно зауважити якщо не конститутивний, то регламентуючий вплив соціальних інститутів на цінності, культуру, мораль, право, традиції та ритуали соціуму. По-друге, соціальні інститути продукують стійкі зразки герменевтичних практик, які стають першоджерелом для інтерпретації поведінки інших та створюють передумови для рефлексії та самоаналізу. А по-третє, така регламентація соціального життя не просто встановлює певні рамки та обмеження, а й  формує передумови механізмів формування сенсу, вирізнення цілісності феноменів. 

Висновки. Теоретичний аналіз поняття та сутності явища “соціальний інститут” потребує подальших наукових розвідок.  Спираючись, у своїй більшості, на дослідження Дж. Сьорля (концепція конструювання соціальної реальності) стверджуємо, що людське суспільство як таке починається з інституціоналізованої дійсності, а сучасний дискурс соціального неможливий без залучення історико-культурного контексту, логіки технологічно-цивілізаційного розвитку та ідеологем ціннісного ґатунку.  Такий комплексний підхід збагачує дескриптивно-аналітичні можливості дискурсивних процедур соціального. 

Ключові слова: соціальний інститут, індивід, суспільство, інституціоналізм, інтенціональність. соціальна дійсність.

 

Список використаних джерел:

  1. Веблен, Т 2011. Теория праздного класса. Москва: Книжный дом “ЛИБРОКОМ”, с. 368.
  2. Коммонс, ДжР 2012. ʻИнституциональная экономика. История экономической мыслиʼ, Теrrа economicus, Том 10, No 3, с. 69-76.
  3. Медведев, ВА 2006. ʻМетодологический анализ когнитивной модели Дж. Сёрляʼ, Сумма философии, Выпуск 5, с. 91-105.
  4. Сёрл, Дж 1999. Конструирование социальной реальности. Доступно: <http://psyberlink.flogiston.ru/internet/bits/searle.htm>. [8 червня 2020].
  5. Халиуллина, ЛИ 2013. ʻПодходы к институтам в современной социальной теорииʼ, Балтийский гуманитарный журнал, № 4, с. 118-120.
  6. Шмерлина, ИА 2005. ʻ“Натуралистический подход” Дж. Серля к проблеме институциональной реальностиʼ, Социологический журнал, № 2, с. 37-67.
  7. Campbell, J 2004. Institutional change and globalization. Princeton: Princeton Univ. Press, XIV, p. 247.
  8. Hay, C 2006. ʻConstructivist institutionalismʼ, Oxford Handbook of Political Institutions,  by R.A.W. Rhodes, S. Binder, B. Rockman, Oxford: Oxford University Press, pр. 56–74.
  9. Hindriks, Frank 2011. ʻRestructuring Searle’s Making the Social Worldʼ, Philosophy of the Social Sciences, Volume: 43 issue: 3, pр. 373-389. Available from: <https://doi.org/10.1177/0048393111418299>. [10 Junе 2020].
  10. Schmidt, VA 2012. ʻDiscursive institutionalism: Scope, dynamics, and philosoph-ical underpinningsʼ, The Argumentative Turn Revised: Public Policy as Communicative Practice, by F. Fischer, H. Gottweis, Durham & London: Duke University Press, рр. 85–113. Available from: <https://doi.org/10.1215/9780822395362-004>. [5 July 2020].
  11. Searle, JR 1999. Mind, Language and Society. Philosophy in the Real World. New York: Basic Books, p. 175.
  12. Searle, JR 2002. Consciousness and language. New York: Cambridge University Press.
  13. Searle, JR 2004. Social Ontology: Some Basic Principles, p. 6. Available from: <http://socrates.berkeley.edu/4searle1>. [11 July 2020].
  14. Searle, JR 1995. The construction of social reality, New York: The Free Press. 
  15. Smith, B & Searle, J 2003. ʻThe construction of social reality: An exchangeʼ, American Journal of Economics and Sociology, Vol. 62, № 1, January, рр. 285-309.
  16. Tuomela, R 2009. ʻCollective Acceptance, Social Institutions, and Social Realityʼ, In: Gerhard, P (eds), Neuer Mensch und kollektive Identität in der Kommunikationsgesellschaft, VS Verlag für Sozialwissenschaften. Available from: <https://doi.org/10.1007/978-3-531-91471-8_15>. [16 мау 2020].