Актуальність теми дослідження. Українське пострадянське протестантське богослов’я стала джерелом прогресивних дискусій про стан і перспективи духовної освіти. По-перше, численні зміни в формальній стороні освіти швидко виявили наявність світоглядних проблем. По-друге, поява дискусій про сенс богословської освіти швидко привела до зміни уявлень про освіту, виховання, місію, церкву, семінарію і християнських університет. Радикальність світоглядних змін потребує системного аналізу процесів появи та розвитку теорій про місійне покликання богословської освіти у пострадянському протестантизмі.

Постановка проблеми. Виділення місійного покликання як основного завдання для всіх християн радикально трансформувало уявлення про завдання та перспективи духовної освіти. Бачення церкви не як ієрархічної структури і не як духовної реальності, що виявляється у цілком автономних громадах, а як мережі спілкування та союзу спільнот змінило уявлення і про освіту та бажані моделі семінарського навчання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання розвитку протестантської богословської освіти до сьогодні науковцями аналізується лише з перспективи вивчення формальних трансформацій. Найбільш важливими стали роботи В. Хромця та В. Чаплинського. Спостерігається брак аналізу дискусій про зміст протестантської богословської освіти, її ціннісну значимість, смислові інтенції, практичне значення.

Постановка завдання. Метою дослідження є комплексний аналіз теорій про місійне покликання духовної освіти у пострадянському протестантизмі з особливою увагою до дискусій у українському протестантському середовищі, у національній спільноті богословів. В рамках дослідження здійснений аналіз процесів переходу від протестантських дискусій про форми духовної освіти до обговорення змісту і загальної спрямованості такої освіти.

Виклад основного матеріалу. Підкреслено, що долучення місійної теології у дискусії про шляхи розвитку духовної освіти дозволило пострадянському протестантизму успішно подолати розбіжності у баченні формальної побудови освіти, а потім перейти до дискусій про її зміст. Відбулося поступове подолання модерного індивідуалізму, зростання ролі спільнот, заміна монологічних моделей місії на діалогічні. Здобуло загальне визнання уявлення про семінарію як спільноту, що не є самодостатньою, але слугує церкві як спільноті. Також церква почала розумітися як така, що слугує есхатологічній ідеальній спільноті, подібній до спільноти Трійці. Формування спільнотних і діалогічних моделей місійної та освітньої діяльності дозволяє українському протестантизму ефективно пристосовуватися до реалій початку XXI століття та бути проактивним у суспільстві сьогодення.

 

 

Висновки. Сформована у попередні роки національна спільнота протестантських богословів набула своєї завершеності та зрілості у своїх відносинах з церквами та світським науково-освітнім середовищем. Цією спільнотою сформовано множину теорій місійного служіння духовної освіти, які спираються на богословську методологію початку XXI століття, особливо на теорії царства Божого, церкви та семінарії як різновидів духовної спільнотності.

Ключові слова: богословська освіта, форми богословської освіти, зміст богословської освіти, місійне богослов’я, соціальне покликання теології, теорії про церковні і науково-освітні спільноти.

 

Список використаних джерел:

  1. Bohn, DP 1997. ‘The Perspectives on Theological Education Evident Among Evangelical Church Leaders in Bulgaria, Hungary, Romania and Russia’, Ph.D., Trinity International University.
  2. Charter, ML 1997. ‘Theological Education for New Protestant Churches of Russia: Indigenous Judgments on the Appropriateness of Educational Methods and Styles’, Ph.D., Trinity Evangelical Divinity School.
  3. Elliott, M 1999. ‘Recent Research on Evangelical Theological Education in Post-Soviet Societies’, in: Occasional Papers on Religion in Eastern Europe: Vol. 19: Iss. 1, Article 2, p. 1-21.
  4. Бош, Д 1997. Преобразования миссионерства: Сдвиги парадигмы в богословии миссионерской деятельности, СПб. : Христианство “Библия для всех”, 640 с.
  5. Вольф, М 2012. По подобию нашему. Церковь как образ Троицы’, Черкассы : Коллоквиум, 424 с.
  6. Гейченко, А 2010. Анализ двадцатилетнего опыта богословского образования в Украине (1989-2009): взгляд изнутри движения’. Доступно : <https://www.academia.edu/12244688/Анализ_двадцатилетнего_опыта_богословского_образования_в_Украине_1989-2009_взгляд_изнутри_движения> [Дата звернення 7 Травень 2020].
  7. Гейченко, А 2015. Пастор как богослов’, Богосмыслие № 17, Одеса, с. 220-232.
  8. Головин, СЛ 2008.Мировоззрение – утраченное измерение благовестия, Симферополь : ДИАЙПИ, 96 с.
  9. Пеннер, П (ред.) 2015. Новые горизонты миссии, Черкассы : Коллоквиум.
  10. Пеннер, П (ред.) 2019. Новые горизонты миссии 2, Черкассы : Коллоквиум.
  11. Пеннер, П 1999. Научите все народы… Миссия богословского образования: факторы, определяющие развитие богословского образования в России и странах СНГ’, СПб: Библия для всех.
  12. Райт, К 2015. Миссия Бога’, Черкассы : Коллоквиум, 581 с.
  13. Санников, СВ (ред.) 2007. Эффективность богословского образования в Украине: исследовательский проект’, Theological Reflections: Euro-Asian Journal of Theology № 7, Одесса: OCI, ЕААА. Доступно : <http://reflections.e-aaa.info/article/view/76873/72628> [Дата звернення 7 Травень 2020].
  14. Соловій, Р 2012. Виникаюча церква, Черкассы : Коллоквиум, 328 с.
  15. Турлак, О 2011. Церковь и богословское образование в бывшем СССР: что было сделано не так?’, Форум 20. Двадцать лет религиозной свободы и активной миссии в постсоветском обществе. Итоги, проблемы, перспективы евангельских церквей. Материалы к дискуссиям, Редактор-упоряд. Михайло Черенков, Київ : Дух і літера, с. 122–135.
  16. Хромець, ВЛ 2018. ‘Богословська освіта в Україні: релігійний і світський контекст’, Рівне: Зень О., 312 с.
  17. Черенков, МН 2012. Баптизм без кавычек. Очерки и материалы к дискуссии о будущем евангельских церквей’, Черкассы : Коллоквиум, 291 с.
  18. Чаплинский, В 2017. ‘Формирование академического богословия в ВСО ЕХБ в 1997-2005 годах’, Нова парадигма, Випуск 133, Київ : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, с. 72-82.