Актуальність теми дослідження. Початок ХХІ століття характеризується перевіркою людства на виживання. Глибокі кризи в різних сферах суспільного буття охопили більшість країн світу. Екологічний тероризм, що проявляється на всіх континентах, призводить до катастроф наслідками, яких є знищення, загибель, руйнація. У різних точках земної кулі відбувається значна кількість соціальних конфліктів, а в багатьох країнах продовжуються війни, що призводять до значних матеріальних та людських втрат. Відбуваються зміни людської природи. Більшість людей, орієнтуючись на практичні інтереси, нехтують принципами гуманізму та людиноцентризму. Зневага до чужої думки, невміння аналізувати ситуацію і шукати оптимальні варіанти розв’язку проблем призводять до відсутності порозуміння між людьми. Багато вчених, зокрема педагогів, психологів схильні до думки, що однією з причин усіх негативних проявів у суспільстві і природі є людина, зокрема, низький рівень якості її культури.

Постановка проблеми. Питання культурності людини завжди було в центрі уваги суспільства. Під цією характеристикою здебільшого розуміють рівень освіченості, вихованості людини, а також оволодіння певною галуззю знань, або діяльності. Культурність людини загалом ототожнюється із її вихованістю і пов’язується із добробутом усього народу. Чи реально за допомогою окультурення людей досягнути позитивних результатів у їх житті та процесах навколишнього світу і якщо так, то за яких умов?

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблему “цивілізованого безкультур’я” визначив Освальд Шпенглер  (1918) у своїй книзі “Занепад Європи” - переклад з німецької  “Der Untergang des Abendlandes” [19]. У наш час питання сприятливого впливу культури на окремого індивіда і суспільства в цілому висвітлювалося у працях А. Вебера (2008) “Глобальні зміни клімату. Хто винен? І що робити?” [4], С. Возняка (2011) “Поняття культурної реальності в контексті гуманітарної парадигми знання” [5], Г. Діденко (2011) “Гуманітаристика як шлях подолання “цивілізованого безкультур’я” [8], Дж. П. Ледерака (2019) “Розбудова миру. Стале примирення в розділених суспільствах” [11].

Постановка завдання. Головне завдання даної роботи полягає в обґрунтуванні необхідності піднесення рівня культури сучасного юнацтва й окресленні авторського бачення продуктивності цього процесу.

Виклад основного матеріалу. Мінімізація проблем, які сьогодні постали перед людством, неможлива без організації та реалізації продуктивного способу розвитку культури. Культурна людина у своїй діяльності керується високими духовними орієнтирами і усвідомлює свою відповідальність за результати власних дій. Культура є найзагальнішою інтегральною характеристикою людини, її провідною родовою ознакою. Поза культурою людина перестає бути людиною. Поняття культури, духовності, гуманізму, людяності, доброти, краси, гармонії синонімічні, вони взаємно доповнюють одне одного. Культура, що представляє такі ціннісні принципи, є великою силою в об’єднанні світової спільноти і поступового перетворення її в спільноту взаємної домовленості. Тому розвиток культури підростаючого покоління відноситься до глобальних проблем людства. Звідси стає очевидною неоцінима роль педагога в цьому процесі.

 На жаль, сьогоднішні реалії вказують на недоліки в підготовці педагогів до організації виховної роботи. Авторами статті досліджено причини такого стану і визначено шляхи їх усунення. Однією з умов ефективності розвитку культури у здобувачів освіти є збільшення державних вкладень у навчальні заклади та державницького підходу до культурних якостей народу як найважливішого капіталу нації.

Висновки. У межах даної роботи було обґрунтовано доцільність розвитку рівня культури, адже високий її рівень є сприятливою умовою в досягненні порозуміння між людьми, зміст якого в гуманізації відносин, уникненні конфліктів та бережливому ставленні до природи як в локальному так і глобальному вимірах. Важливою особою розвитку культури у молоді є педагог. Тому у закладах вищої освіти педагогічного спрямування та аспірантурах є сенс посилити роботу із збагачення майбутніх фахівців знаннями щодо організації виховного процесу. Доречним до поставленої мети буде й розробка та впровадження в освітній процес усіх закладів освіти навчальної дисципліни “Загальна культура”. Зміст програми для кожного класу (курсу) має відповідати віку здобувачів освіти. Формуванню у населення культури мають сприяти також ЗМІ.

Ключові слова: виховання, культура, здобувач освіти, формування, ефективність, гармонізація, прогрес.

 

Список використаних джерел:

  1. Бехманн, Г 2010. ‘Современное общество: общество риска, информационное общество, общество знаний’, пер. А. Антоновский и др., Москва: Логос.
  2. Васильєва, ОМ & Рарицька, НО 2020. ‘Діагностика сучасних уявлень здобувачів освіти щодо культури поведінки і спілкування’,Збірник наукових праць ΛΌГOΣ, с. 97-102.
  3. Васильева, ЕН & Фугело, НА 2017. ‘Удовлетворенность обучением – активная проблема образования’, Науковий огляд, 6 (38), с. 49-79.
  4. Вебер, АБ 2008. ‘Глобальное изменение климата: кто виноват? и что делать?’, Век глобализации, (1), с. 70-82.
  5. Возняк, СС 2011. ‘Поняття культурної реальності в контексті гуманітарної парадигми знання’, в Гуманітарно – наукове знання: становлення парадигми. Матеріали міжнародної наукової конференції, 7-8 жовтня, ред. МГ Марчук, Чернівецький національний університет, Чернівці, Україна, с. 54-56.
  6. Воронкова, ВГ 2006. ‘Гуманітаризація, гуманізація і гармонізація освіти, влади, суспільства’, Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії, 24, с. 15-32.
  7. Грицанов, АА (ред.) 2002. Всемирная энциклопедия: Философия ХХ век, Харвест, Минск: Современный литератор.
  8. Диденко, Г 2011. ‘Гуманитаристика как путь преодоления “цивилизованого безкультурья’, в Гуманітарно – наукове знання: становлення парадигми. Матеріали міжнародної наукової конференції, 7-8 жовтня, ред. МГ Марчук, Чернівецький національний університет, Чернівці, Україна, с. 56-59.
  9. Копейчиков, ВВ (ред.) 2002. Правознавство, Київ: Юнірком Інтер.
  10. Кочеткова, ТЮ 2003. ‘Парадигма самоорганизации и современная экологическая ситуация’, Практична філософія, 1, с.105-113.
  11. Ледерак, ДжП 2019. ‘Розбудова мир. Стале примирення в розділених суспільствах’, пер. Д. Каратєєв & Л. Лозова, Київ, Дух і Літера.
  12. Макаренко, АС 2016. ‘Книга для родителей’, Москва :“Питер”.
  13. Мельник, ВВ 2015. ‘Культура буття людини як соціокультурний феномен’, Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії, 60, с. 253-268.
  14. Панферов, КН 2000. Экономическая культура: Социально-философский анализ. Диссертация доктора наук, Государственный технический университет гражданской авиации, Москва.
  15. Полухтович, ТГ 2012. ‘Культура спілкування студентів’, Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки: Філософські науки, 15, с. 131-136.
  16. Сухомлинський, ВО 1987. ‘Сердце отдаю детям. Рождение гражданина. Письма к сыну’, 2-е изд, Київ: Радянська школа.
  17. Украинский Советский Энциклопедический Словарь 1988. 2 том, Глав. Ред. УСЭ, Киев.
  18. Фугело, ПМ & Фугело, МА 2017. ‘Економічні знання – невід’ємна складова фахової грамотності аграріїв’, Молодий вчений, 6 (46), с. 514-518.
  19. Шпенглер, О 1998. ‘Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории’, Москва: Мысль.
  20. Щербань, ПМ 2002. ‘Прикладна педагогіка’, Київ: Вища школа.
  21. Ямбулатова, ОЮ 2000. Экономическая культура как фактор социально-экономического развития. Диссертация кандидата наук, Костромской государственный университет имени Н.А. Некрасова, Кострома.