Актуальність дослідження. Однією з головних проблем сучасної цивілізації є відсутність порозуміння між людьми. Надмірна орієнтація на прагматичні цінності в сучасному суспільстві призвела до девальвації первинних начал людської природи, забуття одвічних принципів гуманізму та людиноцентризму. Відтак людина опинилася у пастці власного самолюбства, пихатості, невміння рахуватися із думкою членів найближчого оточення, що призвело до появи значної кількості насильницьких конфліктів. Існування масштабних організацій з підтримки миру та безпеки у глобальному світі, підписання міжнародних угод і меморандумів не в змозі компенсувати дефіцит людської духовності, солідарності та миролюбства. Через це з року в рік все більша частина вчених намагається довести, що досягнення миру в усьому світі потребує більш глибинного його осмислення – не лише як відсутності відвертих вбивств, а й як сукупності таких показників як соціальна справедливість, індекс щастя, міжособистісна довіра, а також високий розвиток галузей освіти і охорони здоров’я.

Постановка проблеми. Наявність такого амбіційного проекту як “суспільство знань” суттєво додало оптимізму усім, хто вірить в те, що жага до знання може витіснити насильство у локальних і глобальних масштабах, врешті-решт переконати людство у доцільності відмови від насильства незалежно від того які, здавалося б, благі наміри воно не переслідувало. Інша частина вчених, будучи скептиками, одноголосно стверджує, що насильство неможливо перемогти, адже воно споконвічно супроводжувало розвиток людської цивілізації. На їх думку, ідея вічного миру це не більше ніж утопія, яка не може втілитися у суворій реальності повсякденного життя. Відповідно, її корисність полягає лише в тому, що про неї здатні мріяти лише філософи. Тож в межах даної роботи буде здійснена спроба відповісти на дане запитання – чи реально досягти порозуміння у сучасному світі, в якому конфліктність вже сприймається як певна норма, і якщо так, що для цього потрібно?

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема позитивного впливу освіти на суспільство в умовах конфлікту входить у сферу наукових інтересів вчених у галузі соціальної філософії, філософії освіти, серед яких найбільш помітними є К. Макглін, М. Зембілас та З. Бекерман завдяки їх колективній монографії “Освіта миру в конфліктних та постконфліктних суспільствах: порівняльні перспективи” (2009). Не менш ґрунтовним у даному контексті видається зміст докторської дисертації І.Ф. Пачеко “Конфлікт, постконфлікт та функції університету: уроки Колумбії та інших збройних конфліктів” (2014), а також зміст наукової праці Дж. П. Ледерака “Розбудова миру. Стале примирення в розділених суспільствах” (2019).

Постановка завдання. Ключове завдання даної роботи – сформувати авторське бачення стратегії розвитку освіти в умовах конфлікту, а також довести, що проект суспільства знань, з його перевагами і недоліками, може бути реалізований не на шкоду людству лише як перший крок у будівництві суспільства порозуміння. Подібне суспільство неможливо досягнути, його можна лише збудувати власними зусиллями.

Виклад основного матеріалу. Розбудова суспільства на засадах миру є неможливим без генерування та впровадження ефективної стратегії розвитку вищої освіти. Освіта, що репрезентує світоглядно-ціннісні принципи гуманізму, демократизму, толерантності, діалогізму є потужним інструментом у консолідації конфліктного суспільства, його поступової трансформації у суспільство порозуміння. У зв’язку із цим роль вчителя у процесі миробудівництва важко переоцінити. На жаль, більшість політиків надають перевагу фінансуванню короткотривалих проектів, де певні матеріальні зиски можуть бути отримані за мінімальний період часу. Це, напевно, є однієї з головних стратегічних помилок, які призводять до вкрай негативних наслідків.

У загальних рисах мир можна порівняти зі своєрідним гуманітарним депозитом, що орієнтований на довготривалу перспективу. Його основним дивідендом є стабільний розвиток суспільства у якому в якості метафоричної відсоткової ставки виступає довіра окремих громадян один до одного. Тобто, чим більшою є соціальна довіра у суспільстві, тим більше ймовірність того, що війна не зачепить територіальної цілісності певної держави. Під рівнем довіри мається на увазі підтримка державних інституцій влади збоку пересічних громадян, а також міжособистісна довіра у питаннях віросповідання, етнічних та ціннісно-світоглядних відмінностей. Університети мають збільшувати рівень довіри у соціумі, тим самим виступаючи за оптимістичним сценарієм засобом профілактики, а за песимістичним – інструментом постконфліктної реабілітації суспільства. Проте для цього потрібно регулярно збільшувати державні інвестиції у її розвиток, не апелюючи виключно до грантової системи фінансових надходжень.

Висновки. В межах даної роботи було доведено, що вища освіта здатна зменшити кількість конфліктів у глобальному і локальному вимірах, а у перспективі – наблизити людство до табуювання насильства як такого. Зробити це під силу саме педагогам, тому що вони можуть наочно продемонструвати у навчальному процесі наскільки важливою є повага до прав кожної людини, її поглядів та цінностей, а також відмова від фанатизму та радикалізму. В університетах мають готувати не просто соціальних персонажів, які матимуть певні практичні вміння, а, в першу чергу, духовно розвинених особистостей, які сповна усвідомлюватимуть, що життя людини – є найвищою цінністю незалежно від кольору шкіри, гендерної приналежності чи ідеологічних міркувань.

Ключові слова: цивілізація, конфлікт, освіта, суспільство знань, миробудівництво, порозуміння.

 

Список використаних джерел:

  1. Андрущенко, ВП., 2019. ‘Цивілізаційна цінність миру в освітньому контексті’, Освіта для миру : збірник наукових праць, Т.1., К. : Юрка Любченка, С. 47
  2. Бек, У., 2000. ‘Общество риска. На пути к другому модерну’, М. : Прогрес, 384 с.
  3. Зиновьев, А., 2006, ‘Фактор понимания’, М. : Алгоритм, С. 508.
  4. Кремень, ВГ, 2019. ‘Освіта як запорука миру : шлях до людини’, Освіта для миру : збірник наукових праць, Т.1., С. 15
  5. Ледерак, Дж., 2019. ‘Розбудова миру. Стале примирення в розділених суспільствах’, К. : Дух і Літера, 256 с.
  6. Морен, Э., 2007. ‘Образование в будущем : семь неотложных задач’, М. : Прогрес, С. 78.
  7. Національний інститут стратегічних досліджень, 2019. ‘Програмні заходи розбудови суспільства знань : світовий досвід для України’, Інформаційний портал Національного інституту стратегічних досліджень. Режим доступу : http://old.niss.gov.ua/monitor/may/9.htm [Дата звертання 02 Грудня 2019].
  8. Терепищий, СО., 2015. ‘Критика концепції "Суспільства знань" в контексті проблем інформаційної епохи’, Гілея. Історичні науки. Філософські науки. Політичні науки : Науковий вісник : Зб. наук. праць, Вип. 97 (6), Київ : НПУ імені М. П. Драгоманова, С. 192-196.  
  9. Хоменко, ГВ., 2019. ‘Освіта в конфліктному суспільстві : розвиток ідей толерантності’, Освітній дискурс: збірник наукових праць, випуск 15 (7-8): гуманітарні науки, С. 38-49.
  10. Хоменко, ГВ., 2019. ‘Соціально-філософський аналіз феномену миробудівництва в контексті вищої освіти’, Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія, збірник наукових праць, випуск 40(53), С. 133-140.
  11. Harris, IM., 2004 ‘Peace education. Theory’, Journal of Peace education, 1.1, P. 5-20.
  12. Isoraite, M., 2019. ‘The importance of Education in Peace Making’, Munich Personal RePEc Archive. Available at : https://mpra.ub.uni-muenchen.de/91262 [Accessed 01 December 2019].
  13. Kazamias, AM., 2010. ‘The Owl of Athena: Reflective Encounters with the Greeks on Pedagogical Eros and the Paideia of the Soul (Psyche)’, Changing Educational Landscapes, Athens : Springer, P. 32.
  14. Khomenko, G., 2019. ‘Philosophical foundations of Ukrainian higher education strategy as tool for peacebuilding’, “The day of science of the faculty of phylosophy – 2019”, Abstracts of International scientific conference, P. 143.
  15. McGlynn, C., Zembylas, M., ed., 2009. ‘Peace education in conflict and post-conflict societies : Comparative perspectives’, Springer, 273 p.
  16. Pacheco, IF., 2013 ‘Conflict, postconflict, and the functions of the university : Lessons from Colombia and other armed conflicts’, Boston College University Libraries, P. 531.
  17. Page, JS., 2004. ‘Peace education : Exploring Some Philosophical Foundations’, International Review of Education, 50.1, P. 3-15.
  18. Sörlin, S., 2007. ‘Knowledge society vs. Knowledge Economy : Knowledge, Power, and Politics’, New York : Palgrave Macmillan, 189 p.
  19. ‘Teaching peace, creating solutions’. Available at : https:peaceeducation.org [Accessed 01 December 2019].
  20. Terepyshchyi, S., 2019. ‘Transcultural Identity : Ukrainian Higher Education Strategy as a Tool for Peacebuilding’, Challenges of Postcolonialism : Philosophy, Religion, Education : Materials of the 5th International Scientific and Practical Conference, Kyiv : Publishing House of NPU Dragomanov, P. 49-51.
  21. Weert, van T., 2010. ‘Education and the Knowledge Society’, Iowa : Kleyton press, P. 17.