Актуальність дослідження. Стаття присвячена змісту натурфілософського знання, спрямованого на формування світоглядних установок сучасної особистості у діапазоні “людина – природа”.

Постановка проблеми. Робота має на меті актуалізацію світоглядно-формуючого потенціалу натурфілософського знання, надання рекомендацій щодо окреслення його змісту та  вдосконалення подання у системі філософського у вищих закладах освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика змісту філософської освіти конкретно з позиції самої філософії освіти в Україні розглядалася досить побіжно. Однак вагомим вважаємо методологічний внесок у філософію освіти таких сучасних українських науковців, як В. Андрущенко, А. Бойко, В. Вашкевич, Д. Дзвінчук, І. Добронравова, Т. Жижко, О. Кив-люк, С. Клепко, К. Корсак, М. Култаєва, М. Михальченко, І. Надольний, Д. Свириденко, Н. Скотна, С. Терепи-щий, С. Черепанова й ін.

Постановка завдання. Філософія природи є органічною й необхідною частиною філософського знання, що має вивчатись у закладах вищої освіти, і передбачає не тільки засвоєння майбутніми фахівцями спекулятивних знань з натурфілософії, а й подальше усвідомлення філософських проблем біології, зоології, екології, економіки, рибництва тощо.

Виклад основного матеріалу. У статті стверджується, що засвоєння знань з філософії природи мають допомогти майбутнім фахівцям сформувати світоглядні позиції у діапазоні “людина – природа”, а саме: раціонально осягнути цілісність природи та її першооснови, осмислити природу як загальне, граничне поняття, що задає схему розуміння й пояснення окремих речей; як регулятивну ідею, що дозволяє зрозуміти все суще й предмети в їхній єдності й у різноманітті форм, побудувати раціонально-наукову картину світу, заповнивши дані природознавства й виявивши внутрішні принципи взаємозв’язку й детермінації речей, розкрити різні рівні природи як цілого – від неорганічної природи до життя загалом і життя людини зокрема. Це є фрагмент прагматистсько-інструменталістської філософсько-освітньої системи, що є в дієвому цілеспрямованому впливі на особистість через специфічний інструмент – філософське знання. Тут натурфілософія постає інструментом інтелектуального дискурсу особистості, а її вивчення є прагмою (діянням) на шляху до формування світогляду особистості й універсальної картини світу. Саме натурфілософські знання, формуюючи світоглядні орієнтації нової (сучасної) особистості, допомагають усвідомити сукупність об’єктивних умов існування людства й визначити його виживання як нагальну проблему сучасності.

Висновки. Змістове наповнення філософського знання має добиратися відповідно до спеціалізації вищих навчальних закладів освіти з урахуванням соціально-педагогічного результату, спрямованого на піднесення інтелектуального рівня і розширення діапазону світоглядних орієнтацій особистості. Зокрема натурфілософія має вивчатися насамперед у навчальних закладах природничого спрямування у спектрі таких філософських знань про природу, як пантеїзм і панпсихізм з його формами – анімізмом, гілозоїзмом, ученням про душу як субстанційну основу світу.

 Ключові слова: натурфілософія, філософія природи, світогляд особистості, натурфілософське знання.

 

Список використаних джерел:

  1. Brian, Ellis, 2002. ‘The Philosophy of Nature: A Guide to the New Essentialism’, McGill-Queen's University Press, 192 p.
  2. Burtt, EA., 1954. ‘Metaphysical Foundations of Modern Science’, Garden City, NY : Doubleday and Company, рр. 227-230.
  3. Cobb, John B., Jr.; Schwartz, Wm. Andrew, 2018. ‘Putting Philosophy to Work: Toward an Ecological Civilization’. Process Century Press, 284 p.
  4. Maxwell, Nicholas, 2017. ‘In Praise of Natural Philosophy: A Revolution for Thought and Life’, McGill-Queen University Press, Monreal, 352 p.
  5. Mesle, C. Robert, 2009. ‘Process-Relational Philosophy: An Introduction to Alfred North Whitehead’. West Conshohocken: Templeton Foundation Press, 136 p.
  6. Oderberg, David S., 2007. ‘Real Essentialism’. Routledge, 329 p.
  7. Whitehead, Alfred North, 1978. ‘Process and Reality’. New York: The Free Press, 413 p.
  8. Антология мировой философии. В 4-х томах. 1969. ‘Философия древности и средневековья’. Том 1, Часть 1 и 2, Москва : Мысль,  936 с. 
  9. Берегова, ГД., 2016. ‘Філософія освіти: прагматистсько-інструменталістська концепція формування людини майбутнього у вищій школі’. Future human image. №3 (6). С. 31-45. 
  10. Бекон, Ф., 1977., ‘Сочинения в 2-х т.’ Т. 1, Москва : Мысль, 567 с.
  11. Бруно, Джордано, 2000. ‘О природе, начале и едином’, Философские диалоги. Москва : Алатейя, Новый акрополь, 320 с.
  12. Гассенди, П., 1966. ‘Сочинения в 2-х т.’, Т. 1, Москва : Мысль, 431 с.
  13. Гегель, ГВФ., 1975. ‘Философия природы’, Энциклопедия философских наук в 3-х т., Том 2. Москва : Мысль, 695 с.
  14. Гусейнов, А.А., Апресян, РГ., 2003. ‘Этика’, Москва: Гардарики, 472 с.
  15. Гусерль, Е., 2004, ‘Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология’, CПб.: Владимир Даль, 400 с.
  16. Кабаніс, Пєр, 2010. ‘Медицина нового часу’, Інтернет-ресурс. Доступно : <http://hismed.net/node/52> [Дата звернення 29 вересня 2019].
  17. Кант, И., 1965. ‘Пролегомены’, Сочинения в 6-ти томах, Том 4 (1), Москва : Мысль, 544 с.
  18. Мир философии: Часть 1. 1991, ‘Исходные философские проблемы, понятия и принципы’, Москва : Политиздат, 672 с.
  19. Огурцов, АП., 1995. ‘От натурфилософии к теории науки’, Москва : ИФ РАН, 315 с.
  20. Оствальд, ВФ., 1903.‘Философия природы’, СПб : Библиотека самообразования, 326 с.
  21. Сенека, 1999. ‘Моральні листи до Луцилія’, 2-е вид., Київ : Основи, 608 с.
  22. Шеллинг, ФВЙ., ‘Идеи к философии природы’, СПб. : Наука, 520 с.