Актуальність теми. Проблематика герменевтики, принципи інтерпретації культурних феноменів виявилися затребувані в історії, філології, мистецтвознавстві, дослідженнях культури, літературознавстві та різноманітних прикордонних дисциплінах. У статті розглядається герменевтика присутності, що розроблялась М. Гайдеґґером і можливі шляхи її подальшої трансформації.

Постановка проблеми. Питання про співвідношення герменевтики М. Гайдеґґера періоду “Буття і часу” і герменевтики після “повороту” середини 30-х років, є першочерговим для розуміння вчення німецького мислителя в його цілісності. Це питання неминуче постає перед дослідником його герменевтики. Важливою проблемою є вплив або ступінь впливу, що чиниться онтологією, теорією мови і герменевтикою Гайдеґґера на подальший розвиток досліджень в даній області. Це стосується перш за все теорії філософської герменевтики Х.-Г. Гадамера, якого ми розглядаємо, як безпосереднього продовжувача справи свого вчителя, хоча і з певною специфікою, що стосується перш за все визначенням бази герменевтичної інтерпретації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій: Дане питання неодноразово було предметом розгляду у філософській літературі останніх десятиліть. Серед найбільш помітних робіт можна відзначити дослідження: M. Кущ [11], Дж. Грондін [7], Р. Колтман [5], O. Погелер [12], Л. Лаврухіна [2] а також дисертацію М. Козлової [1], в якій розкриваються важливі зв’язки філософської герменевтики Гадамера з концепцією поетичної творчості.

Постановка завдання. Розглянути історичні трансформації герменевтики М. Гайдеггера та герменевтику присутності, що розроблялась філософом та можливі шляхи її подальшої трансформації.

Виклад основного матеріалу. У статті розглядається герменевтика присутності, що розроблялась М. Гайдеґґером і можливі шляхи її подальшої трансформації. Дана тенденція знайшла своє втілення і розвиток в проекті філософської герменевтики Х.-Г. Гадамера, який акцентує увагу не на аналітиці присутності, а на мові, яка виступає обрієм сенсоутворення і розуміння. Порівняльний аналіз даних теорій показує, що розуміння герменевтики як онтологічної інтерпретації присутності отримує своє завершення не тільки в рамках онтологічного дискурсу але і в уявленні про мову, як про самостійного агента, який водночас виступає у якості найбільш розвиненого топоса екзистенції.

Аналітика присутності - головний вміст роботи М. Гайдеггера , і в той же час це є основою фундаментальної онтології, яка росте безпосередньо від такої герменевтики і, в сенсі, - його незалежний метод. Така теорія - розуміння, яка здійснюється не як акт роздуму, але як шлях перебування, спеціальна пропозиція. Хоча Гадамеру бракує необхідної герменевтичної аналітики мови, він ніколи не відступає від свого постулату про мовну природу розуміння. Для нього ґрунт, на якому будується людське буття як розуміння, є спочатку мовою, тоді як Гайдеггер приходить до мови через мовлення, яке розглядається як екзистенціально-онтологічна основа мови. Мова, за Гадамером, є апріорною умовою будь-якого акту розуміння, простором для його здійснення і, водночас, результатом, вираженим у загальній “умові” світу словом.

Висновки. Лінгвістичне завдання у вченні Гадамера підтверджує значення дискурсу Гайдеггера щодо онтичного та онтологічного горизонтів розуміння, доповнює концепцію герменевтики фактичності та усуває її суперечності шляхом узгодження теоретичних та практичних планів існування, реалізованих у категоричній єдності мови . Ця єдність сама по собі зовсім не є своєрідною технічною характеристикою мови, і, крім того, вона пов'язана не лише з мовою та ситуаціями мовної взаємодії, але є корелятом самого Dasein, його фундаментальним втіленням та семантичним середовищем для розвитку існування.

Ключові слова: герменевтика, присутність, розуміння, інтерпретація, мова, смисл, дискурс.

 

Список використаних джерел:

  1. Козлова, МВ., 2015. ‘Концепции поэтического языка в эстетике ХХ в. (Хайдеггер, Бадью, Гадамер)’. Дисертация кандидата наук, Москва, Федеральное государственное бюджетное образовательное учреждение высшего профессионального образования “Санкт-Петербургский государственный университет”, 146 с.
  2. Лаврухин, АВ., 2007. ‘М. Хайдеггер в интерпретациях Х.-Г. Гадамера. Комментарий переводчика’, в Гадамер Х.-Г. Пути Хайдеггера: исследования позднего творчества, Минск: Пропилеи, С. 226-228.
  3. Хайдеггер, М., 1997. ‘Бытие и время’. Пер. с нем. В. В. Бибихина, Москва : Ad Marginem, 451 с.
  4. Хайдеггер, М., 1993. ‘Путь к языку’, в Хайдеггер М. Время и бытие: Статьи и выступления. Пер. с нем. В. В. Бибихина, Москва: Республика, С. 259-273.
  5. Coltman, R., 1998. ‘The language of hermeneutics. Gadamer and Heidegger in dialogue’, Albany: State University of New York Press.
  6. Gadamer, H.-G., 1990. ‘Gesammelte Werke’, Bd. 1: Hermeneutik I, Wahrheit und Methode, Tübingen, 494 s.
  7. Grondin, J., 2001. ‘Von Heidegger zu Gadamer. Unterwegs zur Hermeneutik’, Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 167 s.
  8. Heidegger, М., 2006. ‘Sein und Zeit’, Tübingen: Max Niemeyer Verlag, Auflage 19, 445s.
  9. Heidegger, M., 1989. ‘Gesamtausgabe’, Bd. 65: Beiträge zur Philosophie (Vom Ereignis), Frankfurt am Main: Vittorio Klostermann GmbH, 513 s.
  10. Heidegger, M., 1988. ‘Gesamtausgabe’, Bd. 63: Ontologie (Hermeneutik der Faktizität), Fr. a/M.: Vittorio Klostermann, 116 s.
  11. Kusch, M., 1989. ‘Language as Calculus vs. Language as Universal Medium’, A Study in Husserl, Heidegger and Gadamer. Dordrecht, 362 p.
  12. Pöggeler, O., 1983. ‘Heidegger und die hermeneutische Philosophie. Freiburg i. Br. ’ München: Alber, 448 s.